Про нього я почув з новин свого власного міста. Моє селище невелике, але тут існує журналістика, є навіть свій телеканал. І ось вони зняли сюжет про те, що було запущено сайт, який дозволяє кожного бажаючому вести свій власний щоденник війни. Також функціоналом сайту передбачено можливість розказати про скоєний злочин і отримати допомогу, якщо така необхідна.
Мені стало цікаво, що воно таке.
Заходжу на https://svidok.org/, чомусь отримую англійську мову, переходжу на українську за допомогою кнопки у шапці сайту.
Намагаюсь зареєструватись за допомогою Google, але мені видає помилку “No query results for model [App\Models\User].” Засоби Facebook також не працюють, був вимушений робити обліковий запис власноруч.
Вдала спроба і я всередині.
Функціонал невеликий, простий. Навіть занадто.
Не дуже зручно читати історії, бо кожного разу ти потрапляєш в початок переліку, а окремо сторінку не можна відкрити. Ну це дрібниці.
Головна мета – це надати можливість людям висловитись, знайти допомогу, залишити слід про свої переживання, надати свідчень про якісь злочини.
Історій багато. Я спочатку хотів знайти кінець, але коли нарахував вже більше 400, то зупинився. Це марна трата часу.
Люди пишуть, люди діляться, люди розказують іншим свої світи.
Ось одна рандомна історія (перекладена з української, виправлено декілька помилок):
“Кілька думок
Харків, Харківська область, Україна
Доброго дня, я Михайло з Харкова, ось таки я наважився залишити на цьому сайті свої думки та емоції.
Те що сталося в ніч на 24 лютого, назавжди змінило мене та мою сім’ю, і це не “Специальная операция” як брешуть російські політики та ЗМІ, а справжня, незрозуміла, кривава, спустошуюча та мерзенна війна.
СПРАВЖНЯ, СПРАВЖНЯ, тай ще раз прокричу С П Р А В Ж Н Я ВІЙНА!!! Війна,на якій зараз вбивають наших хлопців та дівчат, що відчайдушно та з любов’ю до батьківщини боронять наші міста та нас!
124 дні я так й не можу зрозуміти від чого мене намагаються «врятувати»? Мабуть, від моєї оселі, яка знаходиться на Салтівці, де більше 70% будівель понівечені чи навіть зруйновані ракетними та авіа ударами російських військ. А може рятують від моєї роботи, будівля якої було знищено 16 червня російською ракетою? Мабуть, виробництво ковбасної продукції загрожує російськомовним мешканцям Харкова! А може, рятують від спорту, бо 24 червня, російська ракета знищила спортивний комплекс для студентів, в якому я тренувався, коли навчався в НТУ «ХПІ» [ВУЗ у Харкові], бо мабуть для росіян навчатися та займатися спортом то є великий «ГРІХ».
Як взагалі люди можуть таке коїти? Ні, я помилився… Вони НЕЛЮДИ, бо те що було зроблено в Бучі, що зробили з Маріуполем, жодна доросла та освічена людина навіть уявити собі не може, не кажучи вже про те, щоб це виконати. Стільки крові заради якихось гаджетів (телефону, телевізору). А що далі? Може, будуть вбивати заради оригінальних кросівок чи шкарпеток? Спочатку хай «врятує» власних людей, які навіть не розуміють, що таке WI-FI!!!!
Бажаю усім фізичних та духовних сил в подоланні військових незгод!!!
Слава Україні!!”
as you see my post with flag and have a title “Жодних Шансів” (“No Chance” – translate)
На цьому сайті багато фотографій, відео, є навіть історії англійською.
Чи захочу я тут щось писати? Можна спробувати, хоча сторінки сайту чомусь не проіндексовані пошуковими системами. Чому вони не хочуть зробити публічну інформацію доступною для широкого загалу – не зрозуміло для мене.
Скоріш за все, від мене це буде якийсь експромт.
Писати мені є де, а от для людей, що не можуть дозволити собі власний блог – це дуже гарне рішення. Можна одночасно бути прочитаним і при цьому залишитись анонімом, буде вказано лише дата та місто.
Моя публікація на сайті https://svidok.org/ з’явилась 16 листопада. Я написав її одразу після масованої ракетної атаки на Україну минулого дня.
Мене переповнювала злість та бажання якомога більше писати у цей день.
У багатьох по країні вимкнули світло, люди залишились без електроенергії, води, тепла (бо опалення водяне у більшості). Я ж поки маю всі ці блага цивілізації, маю діяти і я це роблю як можу.
Мій текст на цьому сайті можуть прочитати тільки ті, хто зареєструвався, тому я її окремо опублікую і тут, в своєму блозі. Це був відвертий експромт, відверте звернення до…
Я не дуже старався, як письменник, маю визнати. Написав з першого разу, але цього, власне я і хотів. Надати свободу своїм думкам і не думати про те, як це буде виглядати і наскільки це гарно написано, як буде читатись.
Загалом, ідея сайту цікава і корисна. Люди мають змогу писати за кілька кліків, налагоджувати зв’язок з іншими, читати їх історії, а також отримати кваліфіковану допомогу від спеціалізованих служб. Ця допомога пропонується одразу після публікації запису.
Мій шлях письменника продовжується. Клавіатури поліруються кінчиками пальців, складаються слова із літер, зі слів речення. Поки живий – пишу.
UPD. 01.08.2023
З дня публікації пройшло кілька місяців. Я вирішив подивитись, скільки людей прочитало мій допис:
Не дуже багато, але сервіс загалом корисний і подібних ресурсів має бути більше в Україні.
