Поки моя країна оговтується після вчорашніх атак клятої росії, в мене з’явилось світло і я знову можу писати і публікувати свої думки на сайті.
Поки я перебував в блекауті, я встиг написати дві статті, які згодом з’являться в блозі, треба підібрати до них фото, зробити переклад і трохи допрацювати.
Мені пощастило, бо світло є зараз не у всіх українців, навіть у сусідньому місті немає й досі ні мобільного зв’язку, ні інтернету, ні світла, ні води. Люди виживають, люди тримаються, вони незламні, бо вони – українці.
Це буде невеликий допис, тому що маю працювати над іншими, більш змістовними матеріалами для сайту.
А ці рядки я пишу для того, щоб не переривати свій писемний марафон. Хоча вчора я не зміг опублікувати у блозі пост, я сьогодні зроблю два, або навіть три, якщо вистачить часу. Вчора я багато писав, багато міркував, встиг і почитати під керосиновою лампою.
Мій марафон триває. Ще не було жодного дня з початку листопада, щоб я не писав, не творив, кожного дня я щось публікую тут на сайті, ба навіть пишу і на інші платформи, створив блог на wordpress, трохи у твіттері, трохи у фейсбук, міркую над реєстрацією на інших платформах.
Поки що я зосереджуюсь на тих роботах, що вважаю актуальними, про які я сам хочу і можу говорити, писати, кричати.
Гарні новини – мій сайт поступово починає з’являтись у пошукових системах, вже люди з 23 країн мають змогу мене знайти через Google.
Помітив за собою, що більш ефективно використовую час, повністю знищені справи, які не мають вагомого значення для мене зараз. Такого рівня концентрації і бажання працювати, писати я не мав ніколи в житті. І найцікавіше, мене зовсім не турбує, що з цього вийде. Я просто роблю те, що в мене добре виходить. Я перетворюю свої думки на слова, слова у речення. Те, що я хочу сказати, народжується в тексті, а згодом відправляється у вільне плавання океаном інтернету.
Складнощі, які виникають цього року, зробили свою справу таким чином, що я із завзятого ледацюги перетворююсь на потужну машину, яку, здається, вже не зупинити. Я відчуваю, як кожного дня стаю все сильнішим, вимогливішим до себе, більш зосередженим, більш уважним, більш стійким до перешкод. Чим складніше, тим більше бажання робити свою справу і діяти.
Після вчорашнього блекауту я став ще сильнішим і стійкішим.
Про яку поразку у війні може йти мова, коли таке відбувається зі звичайним українським народом?
Ми вистоїмо і обов’язково переможемо.
Бо я так хочу.
Бо я – Україна.
І на додачу декілька свіжих фото українців з Shutterstock на тему блекауту. Просто, щоб підтримати авторів, які продовжують теж робити свою справу навіть за таких умов:
Джерело зображень: shutterstock.com
