Донедавна у моєму профілі на сторінці “About” був такий текст “пишу з дитинства”. Але потім я його прибрав, тому що мені не дуже подобається невизначеність змісту. З одного боку я даю зрозуміти, що пишу давно, а з іншого всі в дитинстві почали писати (хто мав таку можливість).
Тому я вирішив написати окремо про те, як я формувався як письменник, як я дійшов до того, що створив цей письменницький блог і почав активно займатись усіми письменними штуками.
Дитинство
Якщо говорити дуже просто, то так – я пишу з дитинства, як і більшість дітей, коли почали слухати настанови своїх батьків або перших вчителів. Мені одного дня вклали олівець чи ручку між пальців і я почав писати. Чи став я саме тоді письменником? Ні.
Свідоме писання почалось приблизно у початковій школі. Тоді це були невеликі вірші, які я присвячував будь-кому і будь-чому. Вони були про все підряд, що мене оточувало. Також я пам’ятаю добре, що багато малював. Навіть більше, ніж писав, бо це було набагато простіше.
Шкільні роки
Більш активно мої писемні здібності почали проявлятись у шкільний час, коли я почав активно читати: 7, 8 років і далі. Дедалі як я дорослішав, змінювались книжки, сюжети, характер мого залучення до цих вигаданих світів.
Перші письменницькі прояви асоціюються у мене з друкарською машинкою. Моя мати працювала у відділі кадрів на будівельному заводі. Вона іноді брала мене з собою на роботу, де я і познайомився з цим диво-пристроєм. Виглядала вона приблизно так:
Що я писав на цій машинці? Я брав із собою улюблену книгу (добре закарбувалась Р. Кіплінг “Мауглі”) і просто набирав текст звідти, хоча іноді я щось писав своє, але чітких спогадів і записів не маю. Скільки таких візитів було до матері, точно не пам’ятаю.
В старших класах школи я почав вести щоденник у великому зошиті, де писав свої переживання чи події. Ця звичка спілкуватись з папером в мене лишається й досі, хоча зараз все ж більше тексту з’являється в електронному форматі.
В шкільні роки я багато пишу віршів. Кому завгодно і про що завгодно. Римовані, не римовані, все підряд. Прозові твори залишались у вигляді домашніх завдань по українській і російській літературі. Також полюбляв від руки писати реферати (хоча тоді вже починали з’являтись перші принтери). Досі залишились написані від руки довжелезні нотатки декількох книг, одна з яких Дейла Карнегі “Як завойовувати друзів та впливати на людей”.
В період останніх двох шкільних років я починаю захоплюватись комп’ютером і можливістю писати за допомогою клавіатури. Перші кроки я робив навіть без монітору, використовуючи стару клавіатуру від свого першого ігрового комп’ютера ZX Spectrum. Так, я писав програми на Basic дитиною, та чи має відношення програмування до письменництва? Можливо, але клавіатура стала моїм першим тренажером саме для письма.
Я брав якийсь папір (газета, журнал, книга) і сідав набирати його, натискаючи потрібні кнопки. Просто сидів і гладив пластик, вважаючи, що набираю текст на повноцінному комп’ютері.
Клавіатура була розроблена спеціально для програмування на Basic і літери було погано видно, тому я зняв кожну кнопку і наклеїв свої паперові літери, щоб пальці запам’ятовували їх положення.
Це допомогло мені на курсах програмування у 10-11 класах школи мати найкращу швидкість набору, що вплинуло і на мої майбутні успіхи у програмуванні.
Письменство у студентські роки
Свобода, що охопила моє життя в іншому місті, торкнулась і творчості. Тут я починаю себе шукати і епістолярному жанрі, вірші відходять на другий план і потроху еволюціонують в пісні. Я починаю спілкуватись мережею, відкриваю для себе віртуальні чати, сайти знайомств.
Листів від руки написано багато, так само як і електронних. Писав я за будь-якої можливості і практично кожному, хто траплявся на шляху і затримувався там довше тижня.
На початку 2000-х була моя друга фаза комп’ютеризації. Я писав у клубах (погодинна оплата), у сестри вдома на домашньому ПК, ходив у гості до знайомих, а вдома писав на папері.
Проживаючи більшу частину часу у гуртожитку, відчуваю себе в першу чергу музикантом і співаком, що стало фундаментом для появи цілої низки пісень.
У 2006 маю перші спробу писати свідому прозу. Це була група невеликих оповідань про вигаданого персонажа. Наче його звали Палтай, щось таке. У цей же період почав працювати над великим твором про нього, але до завершення справа не дійшла. Пам’ятаю багато різних записів на аркушах A4 олівцем, розгалужений завершений сюжет. Все закінчилось швидко, як і починалось. До цього твору (як і до персонажу) я вже не повертався.
Коли починається мій письменницький шлях?
Це гарне питання, тому що я і сам не можу на нього відповісти конкретно. З одного боку я почав писати зі шкільних років, але називати це повноцінним письменством я не можу. Я не відчував тоді себе письменником. Я просто робив речі, які мені подобались і не думав про те, яку це має назву.
“Вова, ти мусиш писати…”
Перші згадки про “офіційне” письменництво датуються 2011 роком, коли знайома на фоні активного спілкування засобами просторих листів та невеличкого фотоблогу починає говорити про те, що “я маю писати”. Декілька років поспіль я не зважав на ці побажання і займався іншими справами, що лише здалеку мали відношення до письма.
Перший твір
У цей же 2011 рік з’являється мій перший прозовий твір, що ставить символічний відлік моєї письменницької кар’єри. Але навіть тоді я не називав себе письменником, це не було моїм життям, я досі не відчував себе письменником. Я був хто завгодно, але не письменник.
Щоденники
З 2017 по 2020 пишу дуже багато у щоденник. Майже кожного дня і на різні теми. Ці два повних роки я рефлексував у своїх регулярних записах. Багато тем я там розкрив і не виключаю, що деякі записи звідти я буду згодом публікувати на сайті або ж використовувати у творах чи постах блогу.
Я – письменник?
Моє блукання різними стежками життя приводить до стану, коли я починаю сприймати себе як людину, яка пише, щось створює за допомогою слова і буде це робити надалі. Я починаю замислюватись над тим, щоб стати повноцінним справжнім письменником. Без цього етапу самоідентифікації не могло нічого початись. І цей період мого “народження” (2020) триватиме цілий рік. Я починаю розробляти власний сайт, який я бачу передусім саме літературним середовищем, блогом автора. Але руки до реалізації не доходитимуть ще дуже довго.
Офіційне народження автора
Офіційне письменницьке народження датується 21 червням 2021 року. Це був Володимир, але не Загнибіда. В мене було інше ім’я, яке я змінив рівно через рік. Восени я пишу свій другий твір, який за об’ємом вмощується в величеньке оповідання. Твір ніде не публікується і був написаний персонально, його читала лише одна людина.
Загнибіда Володимир
Як Загнибіда Володимир я з’являюсь у письменницькому світі в середині літа 2022 року. Восени я закінчую роботу над власним сайтом, починаю більш масштабно займатись письменницькими справами. Діяльність поступово, але впевнено під кінець року перетворилась саме на ту, яку я собі уявляв у якості письменника. Я пишу, пишу багато, думаю про свої твори, фантазую, планую, пишу і знову пишу. В грудні 2022 починаю письменницький марафон, мета якого – це завершений прозовий твір. На момент написання цих слів я вже на третині шляху і впевнено йду до своєї мети.
За два місяці існування цього блогу я написав декілька експромтів, які одразу ж публікував (англійською). Їх можна знайти у відповідному розділі.
Коли я став письменником?
Про це, мабуть, міг би свідчити перший твір, який я вважаю повноцінним і завершеним. Такий з’явився у 2011 році. Це було невелике оповідання, яке я написав за пару годин і відправив лише одній людині для прочитання.
До цього я себе ніколи не вважав ні письменником, ні поетом. Та й згодом моя письменницька “кар’єра” робить величезну паузу, тому що наступний мій твір з’явиться на світ лише у 2021 році.
Що я робив ці 10 років?
Набирався досвіду, жив, спостерігав, насолоджувався життям. За цей період я писав. Багато у щоденник, багато листів, багато занотував різних ідей, що можуть стати у майбутньому повноцінними творами. Кілька віршів, пісні, статті, але до мого розуміння письменника це не дотягувало. Я не жив письменством, я не вважав себе таким, я був хто завгодно, але не письменник. Моє життя, мої погляди не були такими, хоча приблизно з 2013 року я міг себе називати цим словом тільки тому, що загалом я багато писав, це було частиною моєї роботи. Так я писав, я практикувався і, можливо, потроху зростав, як писемна одиниця.
Письменницька сучасність
Влітку 2021 року я остаточно вирішив сам для себе, що я письменник. Через два місяці з’являється мій перший суттєвий твір, написаний російською. Він присвячений конкретній людині і не факт, що цей текст колись побачить широку аудиторію. Оповідання на 24000 слів, написане за кілька днів. Після нього я вже не сумнівався в тому, що я – письменник.
Наступний етап, новий рівень
На сьогодні це “звання”, ба навіть професія для мене має нові сенси. Я хочу публікуватись. я вважатиму себе справжнім письменником, коли світ побачить мою паперову книгу, коли мої твори з’являться у виданнях, літературних збірках, коли мої твори будуть приносити мені хоча б якийсь прибуток. До цього моменту я відчуваю себе більше блогером, аніж автором.
Коли я почну заробляти тим, що пишу твори, що публікуюсь і маю своїх читачів – саме тоді я буду не тільки сам себе називати письменником, а бути таким для інших, у всіх розуміннях цього слова.
Резюме
Звісно я можу себе вважати письменником з самого дитинства, але ці слова, ствердження не мають нічого спільного з самоусвідомленням себе таким. Я відчуваю себе автором десь близько року і вважаю, що тільки починаю свій шлях.
Можливо, це лише порожні звуки, міркування ні про що і мої сподівання зруйнує сувора сучасність, яка іноді не дуже переймається твоїми бажаннями. Єдина я знаю точно, що писати я буду до кінця свого життя. Меня подобається все, що пов’язане з цим. Починаючи від звуку друкування на клавіатурі, закінчуючи запахом паперових книг. Подивимось, що буде далі.
Сьогодні я називаю себе письменником. І це неофіційне звання не конфліктує з іншими моїми життєвими вподобаннями. Ким би я не був залишок свого життя, чим би не займався, я буду письменником так чи інакше, писати я буду завжди, кожного дня.
Якщо я не знайду собі місця у професійному письменницькому світі, то як мінімум я буду писати у блог і реалізовувати свої писемні здібності тут, вже як блогер.
Чи готовий ти присвятити своє життя письменництву, знаючи, що можеш нічого не отримати за це? І якщо відповідь на запитання буде “ні”, тоді тобі слід кинути це та знайти собі щось інше, чим зайнятися у своєму житті, тому що ти – не справжній письменник
Ця фраза прозвучала у біографічному фільмі про видатного письменника “За прірвою у житі” (2017). Це питання я задавав сам собі багато разів і кожного разу мав одну беззаперечну відповідь…
