Сьогодні мій запис у блог буде носити спонтанний і невизначений характер, бо маю період, коли працюю над великими текстами. Не виходить кожного дня публікувати такі об’єми.
Я маю 20 й день письменницького виклику і мені цей процес дуже подобається. Час пролітає непомітно, коли пишеш, коли живеш цими словами. Можливо, було би добре зробити якісь підсумки, але… Це буде іншого разу. Головне, що я рухаюсь і замість того, щоб писати зараз про письменницький виклик – я буду писати інші тексти, які згодом з’являться на цьому сайті.
Надворі дощ, хоча зима вже стоїть на порозі за календарем.
Відчуття, наче весна прийшла. Досить тепло і вітер зовсім не холодний.
Настрій гарний. Світло поки не вимикають, вода є, їжі достатньо, коти нагодовані – значить все не так і погано на сьогодні.
Вже цілий тиждень сайт борсається у мережі, у вільному доступі. Поки що на нього ніхто не заходить з пошукових систем. Про сайт цей знає тільки дві людини разом зі мною, причому та друга людина теж сюди не заходить.
Я поки що на самоті зі своїми дописами, чекаю на чиїсь очі.
Вибрав з фото архіву якийсь старий кадр.
Сиджу і слухаю дощ, що спілкується з моїми підвіконнями.
Тихо і мені це подобається.
Значить маю змогу плідно попрацювати.
270-й день війни.
Поки маю можливість – писати, писати, писати…
