Декілька днів тому я почав помічати за собою одну думку: “а що як настане день, коли я не буду знати, про що писати?”. Ці підозри про те, що в мене зникнуть взагалі всі думки з голови і буду знаходитись у стані писемного анабіозу, мене не покидають. Але кожного разу я собі нагадую, що це абсолютно нічого не змінює.
Якщо одного дня я не захочу нічого писати, то нехай.
Я так робив минулі 38 років. І якщо це трапиться ще колись, то я не буду з-за цього сильно перейматись.
Але тут справа у моєму челенджі. Я вже 39 днів поспіль шось публікую в блог. Я кожного дня пишу, перекладаю, і для мене немає зараз особливого значення, що саме тут з’являється, тому що сенс саме в тому, щоб не обмежувати себе у діях, не заганяти у якісь рамки, бо однієї [рамки] (регулярність) вже достатньо.
Чи робиться від цієї “обов’язкової роботи” мені якось дискомфортно? Ні, бо я роблю це із задоволенням і якби не інші проєкти, на які витрачаю теж багато часу, то я писав би більше і частіше.
Тематика блогу
Коли я займався проектуванням цього блогу (2 року тому), тоді в мене було зовсім інше бачення, інша структура ніж зараз. Вона стала набагато простіше. Я позбувся зайвих категорій, залишилось найголовніше: письмо, кіно і все інше.
Спостерігаючи за людьми, що дають поради на тему блогінгу і успішних кейсів, я звернув увагу, що конкретна тематика сайту все ж має значення. І в мене ця тема сформувалась потроху, помаленьку, але дуже логічно:
на сайті буде переважно інформація про письменництво, літературу, блогінг
Хоча кіно мене теж цікавить… Спостерігаючи за швидкістю написання рецензій на фільми (на момент написання цього тексту їх вже близько 70), можливо, ця історія буде переглянута.
Зараз я багато часу приділяю фристайлу, пишу переважно про те, що думаю, відбувається і окремо займаюсь більш серйозними статтями, що у майбутньому публікуватимуться тут.
Не дивно, що на сайті письменника основна тема саме про письмо. Окремо я хотів би висвітлювати свій шлях. Мені і самому цікаво за цим спостерігати через нотування, та й іншим, можливо, буде на що звернути увагу.
Письменник і блогер
Про це я вже згадував в окремій статті (за цим посиланням). Класичний письменник з мене нікудишній, бо принаймні зараз я захоплююсь саме блогінгом. Але мене це не дуже бентежить, бо рух думки так чи інакше відбувається, я навіть у звичайних постах треную свого внутрішнього письменника для майбутніх робіт.
В мене є ідеї, які вже зараз готові до написання. Також є і план, за яким я регулярно приділяю час і увагу для цього процесу. Рухається все потроху і сильно залежить від мого фінансового становища. Поки я думаю про те, де і як мені заробити на життя, поки я витрачаю час на заробіток, доти мій письменник буде залишатись в тіні цих клопіт з виживання в Україні.
Що буде, якщо я буду мінімум часу приділяти цьому блогу і замість цього буду активно писати якийсь твір? Це можливо. Досить реально. І навіть я на декілька секунд уявив, що це навіть за теперішніх умов може стати гарним рішенням. Тоді мій внутрішній блогер буде сумувати за цікавими статтями… А може цей челендж щоденних публікацій не така вже чудова ідея?
Що я від цього отримую? Люди на мій сайт зараз не заходять. Про нього знають три моїх знайомих і все. Прибутку я від цього зараз не отримую і невідомо чи буду отримувати надалі.
На скільки мене вистачить?
Яка мета цього сайту? Чи передбачає вона щоденні публікації, чи я просто зашкварився і роблю якусь дичину?
До чого ці всі питання? Не знаю.
Бо я одразу на них можу відповісти фразою, що неодноразово звучала у минулих постах:
я роблю те, що мені подобається
Я не думаю про те, що з цього вийде. Я спілкуюсь сам із собою публічно. Я маю певний план, який передбачає роботу з дисципліною, з регулярністю, з напрацюванням звички писати.
А це вже звичка?
Замислився.
І дійсно. Я кожен день думаю про те, що саме я буду публікувати на сайті. Іноді я знаю завчасно тему поста, іноді це приходить вже тоді, коли я відкриваю документ без жодної ідеї і сподіваючись на магію експромту.
Хтось скаже, що я витрачаю своє життя не так ефективно, що писати можна більш предметно і отримувати з цього прибуток, що ці роздуми нікому не потрібні і це просто марна трата часу. Можливо.
Але я про це просто не думаю.
Пишу.
Публікую.
Я йду свій шлях, прислухаючись до інтуїції.
Мені комфортно. Я почуваю себе краще, коли черговий пост з’являється на сайті. І нехай на ньому немає жодного користувача. Я нікого не брешу і відверто кажу, що я це все роблю перш за все для себе.
Це мій шлях і моя терапія. Моя самотність і мій черговий день, сповнений грудневого дощу, кволості, тахікардії і регулярних вимкнень світла
Якщо хтось прочитав цей пост, якимось чином тут опинився, то напишіть, будь-ласка, як ви потрапили на цей сайт.
