На початку осені минулого року я поставив за мету писати кожного дня. Наприклад, починати день, саме зі створеного слова чи навіть речення. У подібний експеримент я пірнув не вперше, минулого разу процес я фільмував і публікував на Youtube. На цій сторінці хотів би зробити певний підсумок тривалого періоду довжиною у 8 місяців.
Про перші 7 днів я вже писав в окремому дописі. Подальші пригоди відбувались на самоті, без зайвих очей, тепер в мене є про що розповісти.
Дисципліна – не мій козир, тому я намагаюсь тиснути у цьому напрямку, розуміючи, як сильно цей фактор вдосконалює будь-яку діяльність, покращує успіхи, в тому числі і в письменницькому ремеслі.
Прокидатись і одразу писати для пересічної людини може здатись дивним, але це така сама робота, як і саджати картоплю, сушити чебрець. Тільки замість м’язів працює голова і уява.
Хтось може закинути, мовляв “картоплю можна покопати і вдень, і ввечері, чого ото на світанку колупатись, спи”.
По-перше, я не завжди прокидаюсь зранку.
По-друге, пробудження і перші кроки формують день. У кожного є свій [ранковий] ритуал, набір дій одразу після сну. Один має пару справ і вже за 5 хвилин готовий до бою, другий займається цією морнінг рутиною годину-дві, встигаючи впоратись за себе, за сім’ю, за сусіда на тиждень вперед. Додати до списку перших справ письмо я вирішив тому, що вважаю це своїм пріоритетним заняттям, своєю роботою, бо я є письменник і маю писати.
Відкриваю очі. Живий. Хто ти? Письменник. Пишеш? Пишу. Пиши.
Ставити на перше місце найголовніше я підгледів (а може і підслухав) вже давно, не пам’ятаю, де саме. Але неодноразово випробовував і розумію, про що мова, у чому сенс.
Звичайно, що коли у рідній країні війна, то найголовніше – вижити [перемогти], але це нульова відмітка і є за замовчуванням, тож треба звикати з цим жити і продовжувати творити, нагадувати собі, доводити, що ти письменник лише тоді, коли пишеш, ти автор тільки тоді, коли публікуєш свої книги.
Початок письменництвом це особливий настрій на весь день. Сьогодні це було третя ранку (ночі), фізичні вправи, склянка води, письмо. Вчора, тиждень тому, пів року назад були інші години, інші умови, інший початок дня.
Повертаючись до мого експерименту, скажу одразу і чесно, вистачило мене на чотири місяці. Так, всю осінь до нового року я займався письменництвом щодня як мінімум одну годину.
Деякі дні випадали більш напруженими і я себе відверто змушував, деколи це заняття давалось надзвичайно легко і формувало піднесений настрій.
Цей період я чесно відчував себе письменником, процес рухався, тексти з’являлись один за одним. Новий рік додав складнощів, які й досі відбуваються з регулярною настирливістю, але це не є виправданням для справжнього митця, писати я маю за будь-яких умов, завжди, щодня.
Лютий, березень і майже весь квітень я знаходив час для письма, але це вже були менш тривалі сеанси, я фізично не міг дозволити собі відволікатись від подій, які вирішують теперішнє, майбутнє, моє, України.
Я звик до того, що життя це не тільки виживання, боротьба за існування народу і нації, це і те, що існує окрім, тому писати мені з кожним днем все легше, місія формування звички є вдалою. Спостерігати за розвитком, аналізувати свої навантаження і об’єми допомагає трекер, який вже багато років служить вірою і правдою.
Так, у вересні 2023 року письменництво тривало 86 годин:
у жовтні – 54 години:
у листопаді я писав 40 годин:
у грудні – 39 годин:
січень – 32 години:
лютий – 49 годин:
у березні 3 години:
квітень – 2 години…
За 8 місяців письменництву я присвятив 305 годин.
Багато це чи мало? Мінімум, який я собі зараховую як успіх, це 240 годин. Це об’єм, що я планував як результат щоденних годинних сеансів. Я Маю перевиконання за обсягом, але останні чотири місяці, я чесно зізнаюсь, не писав щодня. Минулого року я був більше письменником, ніж зараз. Але це не привід зупинятись, ставити хрест, сумувати. Це всього лише експеримент, спроба подивитись на свою діяльність під мікроскопом на дистанції.
Я писав щодня одразу після пробудження як мінімум годину протягом 4 місяців.
Чи є мені чим вихвалятись, чи є щось показати, почитати? Частково, моя дільність трансформувалась у фотоісторії, які я публікую на сайті, але основний час я присвятив роботі одразу над кількома великими прозовими творами. Так сталось, що сфокусувати увагу лише на одному у мене не виходить. ідеї виникають без контролю, нічого не можу вдіяти із собою. Згодом я вирішив, що всю увагу найближчим часом отримає тільки два твори. Не виключаю, що я сфокусуюсь на одному і буду його дотискати до самої публікації і друку.
На початку цієї подорожі я писав про письменницький блок, який регулярно вітається неочікуваними виблискуваннями. Ніколи не знаєш, якого дня тобі доведеться з ним пити каву, теревенити про мистецтво чи просто пхати у зуби, змушуючи через силу подорожувати клавіатурою чи шматком вологого від вранішнього туману паперу.
Письменницький блок для мене у минулому, я знаю, що треба робити, як реагувати на його ниття, куди бігти, щоб врятуватись, щоб не чути, не бачити його перелякані і одночасно звабливі оченята.
Я впорався.
Але найцікавіше попереду.
Це мій шлях.
