Я зустрічаю новий день новим постом у блог. Тільки но вимив посуд, приготував каву з печивом і зустрічаю свій черговий день народження. Так повелось, що це так зване свято я взагалі не справляю і про нього, окрім моїх батьків і сестер, ніхто не знає. Так буде і цього року. Бо кожен день для мене – це свято, особливо останнім часом я радію новому пробудженню після сну.
278-й день повномасштабної війни у 2022 році і ще на один день Україна ближче до перемоги. Такий зворотній відлік мене тішить, хоча і хочеться, щоб все скінчилось просто зараз, за одним моїм бажанням.
Моє життя перетворилось на постійний роздум про те, що я і як буду робити, коли зникнуть всі досягнення цивілізації після наступної масованої атаки. З кожного кута всі говорять про те, що чергові вимкнення світла, тепла і води – це питання часу і вони точно будуть найближчими днями.
Останній раз я сидів без всього десь біля доби. Отримав нові емоції і досвід, хоча подібна ситуація в мене була не вперше. Наступний блекаут може тривати довше, значно довше.
Все моє життя пов’язане з інтернетом, комп’ютером. Якщо зникає зв’язок і світло, я опиняюсь на роздоріжжі: писати чи шукати нові варіанти для заробітку. Декілька днів я ще протримаюсь, а ось більше тижня для мене без засобів комунікацій буде вже критично.
Я шукаю шляхи, цікавлюсь, як можна себе реалізувати без електрики і зв’язку. Не виключаю, що ця дорога буде вести мене до самого фронту…
Я вже писав, що цей сценарій досить можливий і не сягає якихось моїх протиріч. Я не військовий, але боронити свою землю можу не тільки словом чи діяльністю в мережі. Якщо мій стан досягне певної точки неповернення, якщо складуться певні умови і обставини – то ці дописи цілком вірогідно можуть перетворитись вже на фронтові записки.
Вчора був перший візит на мій сайт з пошукової системи, хтось знайшов мене в Польщі і потрапив на допис про пісню Posmakuj. Радий за нього і за себе.
Продовжую писати. Багато. Час витрачаю також і на переклад, але таким чином вивчаю і англійську, підтягую свою українську. Ще багато слів доводиться перекладати з російської.
Вчора почав активно шукати ресурси для письменників. Як не дивно, але основна частина знаходиться за кордоном.
У нас в Україні абсолютно порожній простір, сайтів настільки мало, що трохи ніяково і самотньо.
Але на одному з них я встиг опублікувати свій перший твір, невеличкий експромт, який написав нещодавно – Степан. Можливо, буду тут залишати свої деякі твори, а може, ще щось знайду.
Що я шукаю на цих сайтах? По-перше, літературну спільноту. По-друге, хочу мати уявлення, чим живе літературний світ зараз, особливо в Україні. По-третє, хочеться залишатись буквами не тільки на своєму сайті, а шукати авдиторію з інших джерел, взаємодіяти.
Поки пив каву подивився трохи серіалу “Містер Робот”. І там пролунала така фраза:
Спілкування – це ключ. Живе людське спілкування
В моєму життя зараз такого дуже мало. Моє коло досить обмежене і навіть ті, що залишились, переважно не хочуть покидати віртуальний простір.
“Навіщо дзвонити, якщо можна написати?”
“Навіщо зустрічатись, якщо можна записати голосове повідомлення?”
“Навіщо відповідати, якщо можна відреагувати смайликом, емоджі або стікером?”
Ці фрази мене ніколи не переконають у свіжості і бездоганності живого спілкування, зустрічей віч-на-віч. Я ніколи не зроблю тієї ж помилки (вибору), що зробила більшість за останні десять років.
Світ стає тіснішим, люди ховаються у своїх комірках, охороняючи свої страхи і публічну недоторканість.
Так, я трохи перебільшую, але тенденція захоплення віртуальним життям дивує навіть мене, який більшість свого життя провів перед монітором.
Сьогодні незвичайний блог. Сьогодні я даю волю пальцям і думкам, без плану на текст. Звичайні люди у свої дні народження роблять якісь підсумки, хтось збирає компанії, розважається до ранку.
А моє буття починається і закінчується писаниною, читанням, дрібними домашніми справами, навчанням. Все так просто і одночасно різноманітне.
Поки я не встиг зловити за хвіст наступну думку, яку я можу тут розписувати, піду додивлятись серію і займатись іншими текстами і перекладами.
У мене все обов’язково вийде.
