21 перший день мого блогового челенджу і сьогодні перший день за цей період, коли я не хочу абсолютно нічого робити.
На те є декілька причин і тут я спробую їх описати, тим самим і для себе більш чітко розуміти, що відбувається.
Кожен з нас час від часу стикається з проблемами. У кожного свій унікальний шлях, свої обставини, своє життя, думки, бажання, відношення до всього. Нас об’єднує боротьба і жага бути щасливими, знаходити себе в подоланні перешкод, набувати досвід, використовувати його в подальшому житті.
Цей текст буде моїм подоланням проблеми. Можливо, хтось знайде в ньому риси і для своєї власної перемоги.
Як це іноді відбувається
Ще вчора мій настрій дав тріщину. Явних причин для цього не було. Вдень я на пару годин приліг відпочити і це закінчилось тим, що заснув я десь на початку четвертої ранку.
Встав я через 12 годин, рівно о 15. Вже вечоріє, надворі темніє. Трохи болить голова і я остаточно втратив найменше бажання діяти.
Причини мого небажання щось робити
Одна з перших причин це звичайно зміна режиму.
Я вже доволі тривалий період засинаю не пізніше опівночі і на ногах до 9 ранку. І те, що зараз відбувається, порушує мій гарний стан не тільки фізично, а ще й морально, бо я розумію, що вирівняти режим буде ціла історія і як мінімум сьогодні я буду нову засинати під ранок.
Друга причина це головний біль. Я ніколи не переносив його вдало. Який би він не був, маленький чи сильний. Якщо в мене щось болить, я майже нічого не хочу робити. Можливо, справа саме в тому, що навіть через біль я мушу щось робити і ця безвихідь мною заперечується.
Одразу після сніданку (вечері) я вип’ю пігулку від болю, а поки я пишу ці рядки, голова нагадує про себе ниттям.
Біль – це окрема велика тема, яку я хотів би розглянути в цьому блозі. Так само як і багато інших цікавостей нашого життя, які так чи інакше пов’язані з творчістю і безпосередньо з письменництвом.
Третя причина моєї невдоволеності – це низький рівень соціальної активності. Останні місяці спілкування було набагато менше ніж до війни. Це і наслідки мого відношення до проросійських людей, і загалом відсутність бажання взаємодіяти. Останні 20 днів, що беру участь у цьому марафоні, я проводжу фактично на самоті, бо багато пишу, працюю над сайтом, перекладаю, вивчаю. Я не можу сказати, що немає часу, немає перш за все бажання. Людей стає все менше в оточенні, а нові знайомства не виникають. Це не дуже мене загалом турбує, але так чи інакше впливає на нинішній стан.
Четверта причина це думки. Вони постійно блукають головою, але іноді досить настирливі, особливо коли негативні. Сьогодні їх не зупинити. Вони атакують мій мозок без перестану, що я вимушений просто сісти і почати писати цей текст, щоб здихатись від їх бубніння.
П’ята причина це довгострокові інвестиції. Я вже другий місяць поспіль приділяю майже весь свій час тим речам, які не приносять мені ніякого прибутку. Маючи досить обмежені джерела фінансових надходжень, я ставлю себе не в дуже зручне становище, яке постійно суперечить з моїм основним бажанням – писати.
Коли я починаю міркувати над фінансовою стороною, це одразу впливає на моє ставлення до загального процесу.
Шлях, який я обрав, не популярний і ризикований. Але мені подобається те, що я роблю. Тому періоди моїх сумнівів, мого невдоволення мають певну періодичність, але в цілому не впливають на мене. Я вірю в свій шлях і те, що роблю.
Це теж доволі популярна тема (проблема) серед письменників. Спочатку ти маєш писати і не отримувати за це ані копійки. Або ж ти щось пишеш і отримуєш гроші, але цей процес починає набувати рис фінансового проекту, що безперечно впливає на зміст і характер процесу.
Письменник хоче писати, але не всі можуть дозволити собі це робити, бо мають заробляти собі на життя. Я впевнений, що багато хто з писемних талантів загубив свій хист в щоденній метушні і не дав світу себе спостерігати у геніальних творах.
Гроші, час… Це дві найвиразніших, як на мене, перешкоди на шляху у будь-якого письменника. Про це я теж хочу і буду міркувати в окремих статтях блогу.
Письменник і дія
Я шукаю зараз себе в дії, в процесі, який мене формує.
Якщо я письменник, я маю писати.
І моє основне правило: не має значення, що саме, просто пиши.
Я просто пишу.
Пишу до свого блогу, пишу до чернеток і вгамовую свій поганий настрій таким чином.
Чи виходить в мене? Саме зараз – не дуже, бо голова болить і я 15 годин нічого не їв. Але я не зупиняюсь, я продовжую писати і буду це робити, поки в мене є така можливість.
Світло важливе, але не обов’язкове
Сьогодні знову повідомляють про вимкнення електрики. В мене поки все працює і я пишу.
В мене є вода і їжа. Мені тепло, з неба на голову не капає – значить всі мої причини висмоктані з пальця.
Ну що ж. Я поїв вівсяної каші з родзинками та курагою і тепер маю зосередитись на тому, щоб продовжувати діяти. Мій стан стабілізується. Потроху, але зрушення позитивні.
Сумніви
Не впевнений, що всі ці думки мають знаходитись у вільному доступі. Чи можуть вони комусь бути цікавими чи корисними? Я про це не думаю і просто роблю, що вважаю потрібним.
Я створював цей сайт саме для того, щоб мати змогу писати все, що захочу, коли захочу і як захочу. Мене ніхто тут не може забанити, тут тільки мої правила, моя територія, яку я створюю за своїм бажанням.
Моя нинішня відвертість це один з етапів мого шляху, мого розвитку як письменника і людини.
Сьогодні я роблю це, а завтра можу змінити свою думку.
Я пишу, розповідаю про складнощі і радощі свого шляху. Як він є.
Як я казав в інших текстах, блог це моя терапія, мій спосіб спілкування зі світом, мій шлях людини, яка просто любить писати.
Бажання
Як результат мого стану сьогодні, я обов’язково маю написати статтю на тему “Не хочу писати. Що з цим робити і як віднайти бажання?”
Творчі люди постійно хитаються на цій гойдалці і я маю бути до цього готовий у більш серйозних масштабах, ніж сьогодні. Не дивлячись на ці негаразди, я все ж продовжую писати.
Я продовжую існувати як письменник і все що я маю робити, це ні в якому разі не зупинятись.
