Що таке фрірайтінг або вільне письмо?
Це процес написання тексту на вільну тему (писемна практика), коли ви майже не думаєте про те, що будете писати і робите це вільно, на максимальній швидкості друку, друкуючи всі слова, речення, думки, що приходять до вас у голову. Це може бути набір слів, це може бути зв’язані між собою слова, речення, діалоги. Це будь-який текст, який ви набираєте дуже швидко певний час.
Я не претендую на точне визначення цього терміну. Я називаю це саме так і далі саме про це і буде мова. В тексті нижче я буду розповідати про свій досвід вільного письма на протязі години. Я писав без перерви рівно 60 хвилин. Про відчуття, думки, результат – шукайте тут.
Також я записав відео цього процесу і даю посилання на нього далі.
Умови випробування мого вільного письма
У чому заключається цей експеримент? Все дуже просто. Треба писати рівно одну годину (60 хвилин) без зупинки на максимальній швидкості своїх можливостей все підряд, що буде спадати на думку. Важливо при цьому не вибирати собі якусь окрему тему завчасно.
Бажано, щоб перші слова взагалі буди рандомними, непідготовленими, а потім на ходу можна змінити оточення, діалоги, сюжет.
Головне при цьому намагатись писати максимально швидко. Тобто думка має випереджати вашу швидкість набору, ви маєте вигадувати швидше, аніж пишете, щоб цей процес був найефектнішим для письменника.
Як виникло це випробування
Я, можливо, десь чув про такий спосіб тренувати свою фантазію, швидкість набору. Але я не пам’ятаю точно, що це взагалі було і де саме. Я вирішив це втілити в життя, коли думав над тим, як можна практикувати свої письменницькі здібності. Я не буду казати, що це мого авторства винахід, але я не можу навіть посилатись на когось. Я б це із радістю зробив, але я сам для себе вигадав це випробування і власноруч його втілив у життя. Назвав я його “писемний потік” (writing stream or writing flow). В один прекрасний день я записав собі у записник, що маю зробити подібний експеримент і при цьому записати про це відео, щоб показати на практиці, як воно робиться.
Пізніше вияснилось, що ця практика досить популярна у писемній спільноті і має назву “вільне письмо”. Ну що ж. Добре. Нехай буде вільна писемність, я не проти. Але “моя назва” мені більше довподоби.
Що тренується при вільному письмі у письменника? Для чого це випробування?
Як на мене, це в першу чергу винищення свого страху перед тишею. Називають це також письменницьким блоком. Тобто коли ви не можете і не хочете нічого писати, то таке випробування може дещо сколихнути вашу уяву і вказати на ті теми, які вам цікаві або тривожать. Цей писемний потік просто заполонить цю порожнечу, у вас буде хоч щось, що ви написали.
Не буду стверджувати, але не виключаю, що даний спосіб якось відображає психологічний стан через те, що пишеться. Можливо, навіть відбувається так звана терапія. Але за моїми спостереженнями, це було досить напружена вправа. Я відчував, що за цю годину зробив значну роботу і моє тіло, в першу чергу мозок, попрацювали дуже добре і активно.
Швидкість друку – це супутній процес і тут він не основний, але теж як додаткова практика.
Швидке формування думок, швидка адаптація під зміни, експромт, прокачування сміливості.
Я не маю ніяких підтверджень тому, що тренується у цьому писемному випробуванні. Краще його просто пройти і зробити для себе власні спостереження.
Але є загальновизнані переваги, про які розказують інші. Я дам деякі свої коментарі щодо цього вже після того, як писав 60 хвилин нон-стоп:
Підвищує впевненість
Я не дуже страждав відсутністю впевненості, тому тут важко сказати, чи це працює. Але я можу сказати точно, що будь-який рух буде маленькою перемогою і це точно додасть впевненості у своїх силах. Тут питання, наскільки гарно працює у тої чи іншої людини цей механізм самосхвалення за досягнення.
Формує чесність у письмовій формі
Так. Під час вільного письма відвертість виходить на перший план, тому що немає спостерігача, людина просто пише і скоріше за все нікому це не буде показувати. Таким чином у слова формуються чесні думки, створюється щось відверте. Навіть якщо це вигадані історії, слова, ба навіть брехня, то людина в цей момент чесна сама з собою, бо пише те, що думає, що її тривожить.
Письмово розкриває емоційні теми
Так, я вже згадував про терапію, але не можу говорити, як саме це працює, бо не володію інформацією щодо механізмів. Чим більше ви вільно пишете, тим краще, тим більше тем буде торкатись цей потік свідомості.
Сприяє процесу написання, а не результату
Це і так зрозуміло за замовчуванням. Ви просто пишете, знаючи, що цей набір слів і думок скоріше за все ніхто окрім автора не побачить. Ви пишете і не думаєте про результат, в голові не сидять купа думок і сумнівів щодо повноцінного завершеного твору, організм працює тільки над формуванням слів, що з’являються у мозку.
Допомагає подолати письменницький блок
Не стикався з таким явищем. Я ще не настільки довго письменник, щоб відверто відчувати цей дискомфорт відсутності бажання писати чи натхнення. Якщо я не хочу чи не можу писати, то я просто не роблю цього. А щодо того, чи вільне письмо допомагає… Думаю, що так. Я, наприклад, за ту годину, як писав, вигадав декілька привабливих сюжетів для себе, які б я міг розкрити в окремому оповіданні чи якомусь більшому творі у вигляді частини. Тобто, є вірогідність того, що цей хаос відкриє вікно до таємної кімнати і вас понесе у певну сторону, де живуть головні герої вашої майбутньої книги.
Підвищує швидкість набору
Це вже мій пункт. Я у своєму сеансі вільного письма, що тривав 60 хвилин, намагався писати на максимальній швидкості і це було помітно, бо я зробив відео запис цього експерименту. Я поруч з документом відкрив програму, що показує поточну швидкість набору. Я намагався поспівати за своїми думками. Це не у кожного може добре виходити, бо не всі швидко друкують. І якщо є мета підвищити швидкість набору тексту (щоб відповідно і швидше писати свої твори), то вільне письмо гарний спосіб зробити це з максимальною користю.
Розвиток фантазії
Безперечно. Якщо ви не будете зупинятись і не будете обмежувати себе, то фантазія може пробити стелю і пуститися берега. В мене декілька разів за цю годину таке ставалось, я просто йшов дорогою своєї фантазії і не обмежував себе нічим. Добре, що все пройшло більш-менш адекватно і мені не соромно показати це відео і текст.
Зроблю деякий проміжний висновок. Цей вид творчості внесе у будь-якому разі розмаїття в життя кожного письменника. Цей метод практикують і різних сферах. Я ж його вбачаю найбільш ефективним саме для авторів, тому що саме вони займаються написанням, це їх доля, це їх справа і тут вони мають бути кращими.
Як би цей сеанс не пройшов, скільки б він не тривав, все одно ви вже зробили хоч якийсь крок у розвитку здібностей або у досягненні своєї мети.
Навіть спроба пройти це випробування – вже досягнення і має стати гарною новиною навіть для найбільших ледарів, які не написали жодного слова за останні десять років.
20 Свіжих Підказок для Фрірайтінгу
Хочете почати вже зараз і не хочете думати, з чого ж почати? Дам вам декілька підказок, вибирайте будь-яку з них і починайте прямо зараз. Головне – це не думати над змістом, писати швидко, дати волю своїм думкам і пальцям:
- Напишіть про випадок, коли ви подолали страх.
- Опишіть місце, де ви ніколи не були, але хотіли б побувати.
- Уявіть собі світ, де тварини можуть розмовляти, яку б розмову ви вели зі своїм вихованцем?
- Напишіть про один день із життя вашого улюбленого вигаданого героя.
- Опишіть людину, яка суттєво вплинула на ваше життя.
- Напишіть листа самому собі у майбутньому через 10 років.
- Уявіть собі світ без електрики. Як би люди жили? Опишіть це за допомогою фрірайтінгу.
- Напишіть про момент, який змінив хід вашого життя.
- Опишіть сон, який вам наснився минулої ночі.
- Напишіть про випадок, коли вам довелося прийняти важке рішення.
- Напишіть невелику історію про людину, яка виявила, що має надздібності.
- Уявіть місто майбутнього, опишіть технологію та зміни в порівнянні з сьогоднішніми містами.
- Напишіть про день із життя людини, яка живе в іншій культурі.
- Опишіть місце, де ви були, яке має для вас особливе значення.
- Напишіть листа історичній особі, що б ви їм сказали?
- Уявіть собі світ без грошей, як би люди жили і працювали?
- Напишіть про людину, яка надихає вас і чому.
- Опишіть подорож, яку ви здійснили фізично чи емоційно. Використовуйте фрірайтінг.
- Напишіть коротке оповідання про людину, яка вміє бачити майбутнє.
- Уявіть собі світ без Інтернету, як люди могли б спілкуватися та отримувати доступ до інформації?
Можете просто взяти тему і писати в зручному темпі, не обов’язково, щоб це був саме вільний стиль і велика швидкість набору.
Для письменника головне – це писати. І якщо ви напишете навіть два слова – це буде краще, ніж нічого!
До того ж сам пошук інформації про вільне письмо – це вже крок назустріч вдалим творам. Сьогодні ви шукаєте, а завтра (чи навіть сьогодні) вже пишете свої чудові рядки.
Мій власний експеримент фрірайтінгу. 1 година швидкого безперервного написання
А тепер дозволю собі перейти безпосередньо до того акту написання, який я записав на відео (в кінці статті посилання на нього я залишив). Я хочу поділитись тим, що я відчув у процесі, що було потім, як все пройшло.
Неочікуваність
Трапилось це дуже неочікувано.
Я спіймав себе несподівано навіть для самого себе.
Я просто сидів і щось хотів робити за комп’ютером, а потім через декілька секунд я сидів і шелестів клавіатурою, запустивши на телефоні секундомір.
Відсутність теми – це головне у цьому писемному випробуванні. Не треба нічого собі видумувати, всі ці думки мають приходити вже у процесі. Я так і зробив. Я знав, що я зможу спокійно писати без зупинки про будь-що. Я дуже добре почуваю себе у подібному випробуванні, але і живому спілкуванні. Я так само можу без перерви про щось розповідати. Тому яка різниця, чи це буде слово сказане або написане. Але все одно я цього ніколи не робив, тим паче так довго – цілу годину я
буду писати перше, що буде спадати мені на думку.
Якщо робити цю вправу цілеспрямовано, то тут краще за все почати з невеликим проміжків часу. Наприклад, 10 хвилин, 20, потім 30 і далі за власним бажанням.
Я точно знав, що зможу писати годину і навіть більше без перерви, тому просто сів і почав мацати клавіатуру.
Напруження
Виявляється, що це неймовірна робота.
Я не знаю, що саме працює в такому режимі, але я відчував кожною клітиною, як моє тіло працює, в першу чергу звичайно голова. Пальці слушно виконували свою роботу, вони до цього звикли, а от мозок в цей час просто закипав. Приблизно таке напруження я відчував у найскладніші моменти свого життя. Можливо, я трохи перехвилювався, але першу половину було досить важко писати, я робив зусилля для того, щоб не зупинитись, щоб продовжувати.
Плин часу
Перший раз я подивився на годинник десь через чотири хвилини.
Було відчуття, що пройшло вже мінімум 20.
Я зрозумів, що я вляпався по самі вуха, але продовжував.
Напруження і швидкість набору стягнуло плин часу в декілька разів.
Наче відбувся той самий стрибок у чорну діру до Метью Макконахі з Інтерстеллара, секунди розтягувались гумою на довжелезні кілометри.
Перший раз я захотів зупинитись і перестати цей експеримент десь на 10-й хвилині.
Я вдруге подивився на секундомір. Хотів побачити пів години, але ні…
Я не знаю, що саме мене штовхало продовжувати вільно писати. Я відчував кожну свою клітину мозку, яка працювала над тим, щоб вигадувати ці картини, героїв, діалоги. Наче нічого складного, але коли це робиться швидко і довго – це справжні тортури.
Десь на двадцятій хвилині я почав себе заспокоювати і “домовився” сам з собою просто писати повільніше і вибрати якусь спокійну тему.
Наче вийшло, бо вже на 30-й хвилині я відпочивав з думкою про те, як закінчу це відео і експеримент дійсно буде тривати цілу годину.
Ці 60 хвилин були одними з найдовших в моєму житті. Кількість слів, думок, рухів пальців, мозку була настільки щільною за одиницю часу, що в кінці в мене було відчуття, ніби я писав цілий день. Це цікавий стан і дотик до часового прошарку. Бажаю його пережити кожному письменнику.
Зосередження на наступних словах і реченнях
Я дуже добре помітив у цій вправі як працює моя думка при формуванні речень. Коли ви говорите щось і ця промова не коротка, то ви будуєте речення за реченням, ви приблизно розумієте, про що буде йти мова далі. Проговорювати наступне речення при друкуванні значно простіше, але для цього треба впевнено володіти швидким набором тексту.
Коли ви набираєте швидко, коли ви не відволікаєтесь на пошук потрібної букви і зосереджуєтесь саме на формуванні наступних слів, то пальці роблять свою справу, а в цей час голова працює над своїм фронтом.
Всі 60 хвилин цього вільного письма я відчував як ворушиться мій мозок і напружується над будовою змісту і зв’язків між словами і навіть реченнями.
Думка у цей момент перебуває як окремий самостійний орган, вона ніби сидить у твоїй голові і у ролі секретаря підказує, що писати.
Планування наперед
Що я буду писати не наступним реченням, а що я буду писати після цього речення.
На це рішення я витрачаю мало ресурсів, тому що їх практично немає, всі вони йдуть на обробку найближчих завдань. Але все одно мені вистачає лише краплі секунди, щоб вигадати наступну тему, локацію, діалог або щось інше.
Коли все йде гладко, то перехід з теми на тему відбувається теж більш спокійно і логічно. Коли ж я не маю “логічного продовження” думки або сюжету, то тут починається хаос і слова лізуть одне на одне, я пишу все підряд і це дійсно схоже на щось незрозуміле, набір букв і слів. Я відчував себе справжнім героєм, бо впорався, бо зробив заплановане, бо не зупинився, коли було важко.
Швидкість набору
Можливо, цей показник якось впливає на результат письменника, але мені здається що при повільному друкуванні теж будуть відпрацьовуватись певні вміння. Повільніше писати звільнює деякі ресурси мозку, які можна направити на формування більш зрілого сюжету, щоб текст виглядав не як набір слів, а щось зрозуміле і навіть цікаве.
Я у цій вправі вільного письма на протязі 60 хвилин використовував програму Desktop APM, яку раджу для кожного письменника. Ось зображення моєї години вільного набору тексту:
Відео вільного письма, що тривало 60 хвилин
Я зробив це відео, щоб додати гостроти для себе. Думка про те, що я пишу “публічно”, трохи привнесла напруги і мені це сподобалось. Писати просто (для себе) я можу і так. І це був контент для мого сайту, щоб також показати іншим, що є така письменницька вправа і виглядає вона приблизно так:
Письменники – це звичайні люди. Але у них є свої особливі вправи для вдосконалення своїх навичок і вміння писати. Ця вправ на вільне письмо цілих 60 хвилин може зробити дива і надати неочікуваних результатів, особливо для тих, хто ніколи не випробував себе таким чином.
Я обов’язково цю вправу буду робити регулярно. Можливо, колись я ще зроблю відео, наприклад, вільного письма 3 години або 5…
Результат годинного письменницького пориву
Далі я покажу сам текст, що я написав за 1 годину. Я не стримував себе і зупинився лише на декілька секунд посередині (через 30 хвилин, щоб відпочити і розім’ятись, як я роблю це зазвичай, працюючи за комп’ютером).
Як видно на відео, я писав українською. Я надаю переклад для того, щоб зрозуміти хоча б віддалено (для англомовної авдиторії), про що я писав:
“Коли почали говорити про сім’ю, то мені стало ніяково, бо ця розмова могла зайти дуже далеко. Ці теми з’являлись в нашому оточенні не часто і я швидко змінив русло в інше і почав розповідати про собак. Їх я в своєму житті бачив багато і кожна з них була унікальна. Одна з перших це Барс, великий бультерьер, якого я виводив погуляти кожного, хоча він і був сусідським. Я його крав у сусідів і ми йшли гуляли. Одного дня я його не повернув додому, він просто втік від мене. Але наступного дня цей пес сам повернувся додому і каже такий: істи не хочу. Я навіть вам їжі приніс, бо ви мене не годуєте нормально, тож я влаштувався охоронником і заробив за цей день більше, ніж ви даєте мені за тиждень. Собака був розумним, але його дні закінчувались, тож я влаштовува кожного дня йому візит. Ми грали в карти і трохи випивали. Він кривив морду і матюкався, хоча і не заперечував того, що ці зустрічі для нього важливі. Ми з ним подружились, що я навіть захотів сам стати собакою. ОДного дня я таки став нею, коли ми в червговий раз наклюкались якогось самогона. Той вечір я запам’ятаю назавжди, бо пес знімав нас на фотокамеру і ще встигав якось викладати це все у сторіз. Про нас дізнався весь світ, ми стали популярними, а потім прокинулись у власній блювотині. Цей досвід дав мені шанс не втручатись у псині справи і говорити так як є. Будувати дорогу дорого, але ми все одно будемо цим займатись. Давайте по-чесному говорити, як є – я собак не так сильно полюбляю, як котів. Але берагмотовий чай я люблю більше за всіх них разом узятих.
Поставте поруч чашку чаю, кота і собаку, то я візіьму гроші і побіжу ще купувати чаю, бо чай – це сила, а сила у чаєві. Як не крути, але слова мають якусь силу, що не можу її описувати в повінй мірі. А от собаки і коти не говорить слова, хоча я впевнений що вони мають свою мову, яку ми не розуміємо, але все ж таки якесь спілкування у них відбувається. От у нас, наприклад, є азбука морзе, мова для глуонімих, ми можемо вигадумати якісь способи, щоб класичне використання слів не було таким, якось викручуємось. Фактично собаки, коти і інші тварини вони теж викрутились, наче вони колись замовкли і перестали розмовляти нашою мовою і тепер у них своя історія. Але так само вони можуть думати і про нас. Ми ж не можемо заперечувати той факт, що світ, який відбувається в голові тварини – то для нас загадка, як не крути. Давайте будето про карти не згадумати, тому що це доля собаки, яка програла мені і будку і свою шерсть і всі свої кістки на сім років наперед. Краще ми розкаже про те, як роблять м’ясо і чи треба його взагалі вживати.
Деякі люди не хочуть їісти м’ясо і запевняють, що якщо це робити на регулярній основі, то буде не те, що погано, то зовсім все буде не ок, тому краще роздивлятись вегетаріанську кухню, або ж починати харчуватись повітрям. Скільки людей себе загубили цими обмеженнями? Чи є якась статистика? Чи є гуманним, наприклад, проводити дослідження, за яким буде визначено точно і дуже ясно, чи можна людині говорити погані слова без перерерви і як це на неї буде впливати. А якщо говорити погані слова і при цьому давати за кожне погано слова по сто доларів, то настрій у неї буде погіршуватись чи навпаки покращуватись чи може не буде нічого змінюватись, тому що для неї ці сто баксів нічого не значать?
Розмова заходить до того русла, де слово надається коту.
Шо
Нічого.
Кажи
Мяу
Сьогодні мене годували тільки три рази, а я встиг зголодніти вже цілих п’ять! Карл, п’ять! Дайте їсти, бо буду гризти і ссяти де попало.
Не вийобуйся, Масло. Не дадуть тобі їсти, бо ти коли багато їси, то зовсім дурний стаєш та ще й сереш в три рази більше. Тобі краще давати рівно стільки, скільки написав лікар.
– Я не хворий, щоб того лікаря слухати.
– Слухай, бо на вулицю знову вигонять.
– Не знаю. Мене ця кімнатна квартирна жизнь втомлює. На вулиці відчуваєш себе якимось живим, а тут сидиш, спиш, їси. Якась скукота. Може самому гайнути з другого поверха і шоп мене шукали потім ще два місяці?
– тебе забудуть на другий день, чого ти рознявкався. Ти хто такий взагалі, щоб тебе хтось шукав? Знайдуть іншого кота, який не так багато думає і не так багато базікає як ти.
– Слухай Болда, ти чогось сьогодні багато якихось сумнівних думок піхаєш. Що з тобою не так, чи та сука з сусіднього двору тобі так і не дала вчора?
– Не твоя справа кошача.
– Не моя, згоден. Але мене трохи нервує те, шо ти кажеш і може так статись, шо на вулиці опинишся ти, бо я дуже люблю свого хязаїна і він мене гладить кожен день
– Він це робить тому що йому платять за це.
– Це робота така чи шо? Перший раз чую.
– Так, це нова робота. І він тому і сидить цілими днями з тобою нявкається, бо на цьому тримається весь його бізнес.
– Слухай, то виходить що я важливий для нього. То він мене точно тоді не викине на вулицю, як я йому такий важливий.
– Викине, бо замість тебе буде інший кіт. Ти думаєш ти такий особливий? Ні, ти просто кіт. Самий звичайний, простий кіт з вулиці, таких сотні, тисячі.
– Ну не знаю. У нас наче якийсь зв’язок з хазяїном. Я його і він мені.
– Не вигадуй. Всі так казали до тебе. Всі сто дев’яднадцять.
– Скільки?
Дорога вела в якесь село, що мені видилось уві сні. Я бачив ці невеликі хатинки, ці охайні грядки і заборчики, двері, пофарбовані стріхи, вікна і посміхнені старі обличчя. Це моє рідне село, яке я не бачив вже більше сорока років, але я його проїзав далі, бо мій джипарь видає чотириста коней, так шо зупинятись тут не став. Пилюкою закидав усіх, хто скалився на мою тачку і посміхався їм у відповідь, хоча окрім них не бачив нікого, хто хотів би зі мною покататись. У місті зустрічали трохи спокійніше і не обіймали, бо якийсь новий вірус тут поселився і не хоче йти додому. А дома вареники з капустою і якимись соусами, що я їх назву не можу запам’ятати. Але смачні. Так казали і кажуть у всіх новинах. Я маю гадку, що завтра буде трохи краще. Хай буде так, бо покращення це саме те, що нам сьогодні потрібно.
Коти і собаки захопили майдан і не хочуть йти додому. Це вчора було у новинах, а сьогодні до них приєднались папуги, змії і декілька дівчат. Вони всі верещать, розмовляють про садиби, які вони прикрашали минулого тижня. Гул стоїть на майдані такий, що не чутно, як посеред натовпу співає Марічка про свої полунички і пританцьовує. Її всі знають, але підходити не хочуть, бо вона замазалась, коли їла борщ і тому не дуже добре смердить, бо це було зе два місяці тому. Будували новий дім, а там і Степан намалювався, що шарить як змащувати піч, щоб вона тримала весь дім і не розвалився він і був теплим. Цей Степан на всі руки майстер і не треба недооцінювати його вміння, бо він не тільки у будуванні щось смислить, а й у їнших життєвих ситуаціях. Давайте краще Степану знайдемо дівчину, чи хоча б собаку, на крайній випадок змію. Щоб йому не було сумно, щоб він мав на увазі всі ці слова і був трохи більше усміхнений.
Надворі темнішало і тепло було наче весна. Хоча сьогодні лише січень і не хоче зима розроджуватись холодами і снігом. От їй так добре з цими плюс сімнадцять, наче ми не в Україні, а десь в Італії. Ходимо у легкому одязі і мріємо про перемогу. Але Степан кожного дня влаштовує перемогу над брудом. Спочатку для нього прибирання починається з голову і рота. Він прокидається і думає про щось світле. Всі темні думки і хламіття розвівається по уранішньому вітру і голова стає дуже вільною і провітреною. Потім його шлях сягає ванної кімнати, де його зустрічає зубна щітка і активні рухи у ротовій порожнині. Зубі блищать, як костюм, що він сьогодні буде одягати на перше побачення з Катериною. Вони вже декілька разів цілувались і сьогодні Степан буде робити їх пропозицію завести кота, чи хоча б змію. Але Катерина теж не маслом мазана, в неї є цей воилнський характер, тому до Степана вона тягнеться як до батька, якого втратила ще в дитинстві. Вона з ним поводить себе чемно і слухає кожне його бажання. Прислухається до всіх його слів, хоча той часто дуже мовчить.
Але мовчати і базікати це різні речі, хоча Степан на всі руки майстер. Вчора наприклад, він вчинив таку річ, яку і кіт і Байда і Катерина і всі, хто читає цей твір запам’ятають назавжди, бо це не можна забути, це викарбується у пам’яті на віки вічні, як союз Степана і лопати. СТепан копає знатно і швидко. Його руки вправні і дороги він мостить такі, що навіть через століття цей шлях буде вести з Заходу на Схід і топтати ці стежки не треба, за вас всю роботу зробить Степен і його впевнена хода за водою.
– Пий
– Не хочу. Я напилась.
– Пий кажу, спека і треба пити
– То треба ж воду пити, а не горілку, дурепа.
– Це не горілка, це вода.
– Степан, ти знову наклюкався і не можеш відрізнити
– Пий кажу, не базікай тут мені
– Ну добре, але це остання чарка.
Катерина зробила вигляд що п’є, а саме тихенько відвернувшись вилила пойло на землю та так, що аж трава вся пов’яла і наче схотіла вже горіти. Зелені стеблини стали жовтими, ось ось запалає цей шматок поля.
А Степан глушив чарку за чаркою, що через півгодини від нього залишилась лише жиденька згадка про людину. Воно розпласталось у чистому полі так, що приходь і бери що хочеш і як хочеш. От так і прийшов Микола та забрав Катерину до себе, хоча і Степан йому подобався не менше. Але Микола хотів Катерину посадити за станок пряти нові килими. Катерина була не проти, тому що Микола цілувався краще Степана і віник у нього був трохи більший, замітав Микола вправно, слідкував за чистотою у хаті, був видним парубком на все село. Такий, що навіть у місті про нього байки ходили та дівчата іноді проїздили мимоволі, щоб тільки він звернув на них свою увагу.
Катерина була високою, та не худою. Величенька, як корова, але ніхто і не збирався її такою називати. Просто була крупною жінкою. Микола ж любив поменше, тому почав шукати собі когось більш підходящого і так стежка привела до Степана. Той лежав досі у полі і скиглив про своє життя, хоча те життя в нього було дуже добрим, надто добрим, можна так було сказати.
– Степан, будеш моїм вибранцем? Вийдеш за мене?
– Ти хто? Микола ти, чи хто це так мичить у траві?
– Так, це я, виходь за мене кажу.
– Ти що. Я не того, я ж з Катериною а ти мені просто як брат. Чи ти про шо.
– СТепан ти напився і не бачиш очевидних речей. Наше життя таке швидкоплинне, що треба ловити кожну мить і не втрачати цієї наснаги, треба хапати можливості, тож я чекаю на тебе в себе вдома.
– А шо з Катериною будемо робити?
– Сьогодні щось придумаємо. Вона допре мої килими і тоді вас обох определимо куда, хто іде.
– А до чого тут Катерина і твої килими, не розумію.
– Вона у мене і ти будеш у мене. Скоро всі у мене будуть працювати, бо я пан на селі, а ти пройдисвіт, слуга, будеш мені служити і готувати їжу, але я тебе люблю, тож виходь за мене.
Степан остаточно вирішив, шо багато випив і нічого не відповідаючи на цей монолог і заяви, відкинувся і так більше і не прокидався, бо горялка взяла своє, життя воно таке коротке. Це дуже влучно Микола йому сказав. Не встиг він ні попрощатись ні випити на останок це одну чарку. Так і пішов, так і залишився лежати у степу. Микола не бачив цього і рушив додому, де його чекала Катерина і трохи молока та хлібу, що спекли сусідні баби.
Кіт Роман сидів і трохи не був п’ян. Він чекав на птахів, виглядаючи у бінокль, що йому подарувала бабця на минуле день народження. Кіт Роман був хитрий і трохи чорний з білими плямами на лапах. Чорний, бо не знав як митись, а так він був білий цілком. Кота ганяли всим двором, але він хитрюга завжди знаходив, як виходити зі скрутних справ. І от сьогодні в нього був особливий настрій, що знаменується вітанням по телевізору. ЙОго промову будуть транслювати на всю країну, хоча і країна лише в його уяві і ніякого телевізора насправді немає. Кури повибігали і хотіли їсти, тож кіт Роман встав зі свого дивану і повернувся в свою чоловіче тіло.
Так, Роман був звичайною людиною і іноді уявляв себе котом. Це була його таємниця, якою він ні з ким не ділився, тому вів дуже замкнуте життя. Його візити до лікарні завжди були сповнені загадковості. Він своїм лікарям постійно брехав. Коли у нього щось боліло, то він казав, що все гаразд і навпаки, коли він себе відмінно почував, то викликав швидку допомогу і ледь не помирав так йому було наче погано, всі околиці знали, що знову Роман їде у лікарню, жзнову його наче ріжуть без анастезії.
Роман любив брехати і робив це дуже вишукано. Його брехня могла би стати надбанням вікових книг. Вона була такою, що навіть сам Роман деколи вірив сам собі, хоча верз що попало і вигадував ці речі просто на ходу. Одного дня він так і зробив – розказував сам собі, що він сука кіт. І під вечір вже вів повноцінне котяче життя. Вночі поцапався з якимся сусідським котом, вранці забрався на якусь кішку і імітував акт воз’єднання заради продовження роду котячого, але насилу його відтягли, коли побачили сусіди. Він їм розказував, що кіт і навіть для більшої убедительности починав нявчати і фиркати на всіх, хто наближався на витягнуту руку.
Подряпав декілька людей і в той день став героєм денного випуску новин на центральному каналі. Про нього знало все місто і навіть у столиці. Його брехня здавалась безкоштовною, але трохи все ж перепадало йому за такі фантазії. Йому справно платили, щоб брехати професійно. Так він і жив, влаштувавшись на новинний канал, розказувати про останні події так, щоб йому вірили. І він відверто полюбляв свою роботу, йому не треба було напружуватись досить, щоб розказувати про те, чого нема і що навіть не існує і природі. Перекручувати факти, вивертати все таким чином, що навіть найдальша людина від цих новин починала вірити кожному його слову.
За цієї причини телевізор перестали дивитись майже всі у країні Романа. Це стала країна брехня, країна де телевізор дивився лише один кіт і звали його ви всі знаєте як.
Дорога вела до наступного серіалу, який я дивився цілу ніч. В ньому олода жінка купила собі книг і виривала сторінки саме ті, які їй подобались, вирізала якісь певні слова, літери і потім складувала ц все докупи, щоб виходили інші якісь слова. Так вона знищила близько тисячи книг і написала свою власну книгу. Але таким чином, що цитувати нікого не треба було, вона просто повільно робила свою власну книгу. І була та книга про те, як написати книгу не своїми думками і словами, а за допомгою інших. Вона нічого не зробила, просто вправно користувалась ножицями і трохи фантазії. Цю книгу ніхто не купував, тому вона попрохала це зробити своїх сусідів. Але і сусідів теж не було, тому що вона жила одна у лісі, темному лісі, який сьогодні світить місяць і ця ніч скоріше за все буде для неї сотанньою краплею відчаю. Вона витратила купу часу і для чого? Щоб ніхто не прочитав цього шедевру? Ніхто! А вона пішла і купила сама собі цю книгу і сіла читати. Читала і ридала, ридала і бухала, бухала і ригала, ригала і не спала до самого світанку. А коли викотилось сонце на горизонт, то вона залита сльозами і ригачками сказала одне слово:
– Дякую за все.
І пісоля цього завмерла на мить. Її рука простягнулась до неба, а там співали ранішні птахи. Вони і гадки не мали, що ця жінка робить, але запах ригачок їх відвернув і вони полетіли геть. Небо стало чистим, жінка видохнула, протерла собі плаття, трохи отряхнулась, ще раз подивилась на сонце, що збігало по небу до верху і потяпала додому готувати собі каву. Поріг був слизький, тож не вдалось цього разу уникнути фатального падіння і безоню нескінченностіЮ життя обірвалось, книга залишилась там так і лежати, приходь і читай… Вона чекає на тебе…”
Бонус
Для тих, хто опинився аж в цьому місці статті, бажаю успіхів чи у вивченні письменницьких особливостей і вправ, чи у вдосконаленні своїх здібностей безпосередньо на практиці. А тим, хто любить різні виклики, пропоную спробувати ще один спосіб покращити свою дисципліну і писемні навички, взявши участь у письменницькому марафоні. Мій тривав 29 днів, а ти можеш вибрати зручну для себе дату і писати, писати, писати.
