Коли я починав цей письменницький марафон, я думав, що буде нудний процес примушення, постійної напруги і взагалі, що я полишу цей задум десь на початку. Але пройдена дистанція показує, що не все так погано просувається. Так, іноді я вимушений себе тягти до клавіатури, як, наприклад, в цей день, але це відчуття маленької перемоги не може зрівнятись з неприємними початковими емоціями.

Я йду потроху і сам процес мене тішить. Я не думаю про кінцевий результат і це суттєво послаблює віжки відповідальності за якусь якість.

Я просто сиджу і просто пишу. Це настільки просто, що тут навіть нічого розповідати. Це банальний процес, який є невід’ємною частиною життя будь-якого письменника.

Якщо ти не пишеш, то який ти письменник?

Хоч слово на день, але маєш писати. 

На заборі, на руці, до записної книжки, але залиш після себе якусь словесну згадку.

Сьогодні був перший день, коли я вже думав над тим, який після цього писемного марафону буде наступний челендж, виклик для самого себе. 

Маю багато ідей для творів, також маю не так багато часу для вільного письма.

Сімнадцяте відео, що викладаю наступного дня, бо вимкнення світла було незаплановане в моєму розпорядку: