Ця книга потрапила до моїх рук випадково.
В один прекрасний день я вирішив, що мені потрібно читати.
Багато читати. Набиратись досвіду як письменник, вивчати мову, розширяти свій кругозір.
“Коханці Юстиції” була однією з трьох, які я замовив у перший день місяця лютого 2023.
Я не хотів купляти і читати саме цю книгу, я просто гортав асортимент одного українського видавництва “Наш формат” і в якийсь момент натиснув кнопку “Додати у кошик”. Саме колір привернув мою увагу серед інших примірників. Того разу я замовив 3 книги і мені дуже сподобалось, що всі три книги у цьому замовленні були білими.
Типографія, дизайн
Це видання “Коханці Юстиції” (MERIDIAN CZERNOWITZ) безперечно коштує своїх грошей. Її навіть не читаючи приємно тримати в руках, просто дивитись на неї, гортати, відчувати аромат.
Вона величенька (важкенька), але це тільки плюс, бо додає певної цінності (ваги) серед інших її “колег” на полиці.
Присутня закладка і обкладинка.
Сама книга має ультра мінімалістичне оформлення, що викликає певні питання, але обкладинка рятує положення (ставити її голяка на полицю не має сенсу, бо палітурка не має жодного символа, там пусто).
У тексті я не знайшов жодної помилки (хоча і не вважаю себе коректором), до цього я постійно натикався на них в інших творах.
Книга “Коханці Юстиції” як предмет, як паперовий продукт, як приклад пропрацьованого, підготовленого видання, досконала і отримує від мене максимальну оцінку.
Тримати її у руках, читати, вбирати аромат якісного паперу цілковите задоволення. Всі сеанси читання кожного разу асоціювались у мене з чимось особливим.
Приємно здивували ілюстрації, що влучно доповнювали текст. Художнику окреме “дякую” за чудову роботу.
Перша книга Андруховича
Про автора я знаю небагато. Я ніколи не цікавився українською сучасною літературою, та й взагалі останні 20 років читав відверто мало.
Юрій Андрухович потрапив в зону моєї уваги як одне із перелічених кимось відомих українських прізвищ, що мають бути вивченими і прочитаними кожним українцем.
Я міг так само купити книгу Жадана або Костенко, Кудрука або Матіос, Забужко або Прохасько.
Доля вибору пала на Юрія.
З наведених прізвищ я не знаю нічого ні про кого. Я не стидаюсь цього. Кажу як є. Я тільки починаю свій шлях вивчення сучасної (і не тільки) української літератури.
Як виявилось пізніше, “Коханці Юстиції” для першої книги – не кращий вибір.
Стиль
Як і кожен автор, Андрухович має свій стиль. Звичайно одного твору замало для формування картини щодо власного почерку письменника, але ця книга яскраво зображує його пристрасть звитяжно пускатися берега за своєю думкою.
Він не стидається міркувати стільки, скільки вистачає словникового запасу і фантазії. І “Коханці Юстиції” – це місце, де останній було дано повну свободу дій і слова.
Оголошені 27 років написання твору це цифра, що лише підтверджує замах на бажання сказати так, як він навчився за цей час.
“Коханці Юстиції” асоціюється у мене зі спортивним снарядом для бійців. Вони підходять і лупцюють його, щоб відпрацювати свої найболючіші удари і прийоми. Так і Андрухович у цьому романі лупцює щосили мозок читача, показово примушуючи відчути всю силу його слова, його фантазії, його всевладдя і неприборканість.
Сюжет роману цьому дуже сприяє. Головні герої хоча і мають відношення до реальних людей, та альтернативний Всесвіт, куди помістив їх Андрухович, нашпигований хворобливою метою автора зазирнути у кожну приховану від очей пересічного шпарину.
“…у випадку із суддею Ґоломбеком, що його Немирич, як уже згадувалося, втопив у лайні, суддеве тіло так і не було знайдено, через що справу закрили за відсутністю в ній складу злочину, а саме суддевого трупа” – Юрій Андрухович
Про що книга “Коханці Юстиції”?
Це роман, що складається з восьми з половиною частин (Юрій акцентує на цьому увагу і навіть дякує окремій людині, що підкинула ідею зробити саме так. Не 8, не 9, а 8 з половиною).
Розповідь ведеться переважно від першої особи, але іноді автор вдається до різких (часто миттєвих) змін, стрибаючи у думки головних героїв, другорядних персонажів або взагалі непричетних до центрального сюжету людей (просто, тому що він так захотів).
Всі частини роману незалежні одна від одної і це трохи розчаровує, бо я налаштовувався на довготривалий, глибокий текст, на подорож без зупинок. Та все ж
книга виступає певною мотузкою, на яку нанизані спільні риси кожної з восьми з половиною частин.
По-перше, це злочинець (або група злочинців).
По-друге, це злочин, які він (вони) скоїли.
Третє, це процес суду над ними, особливості покарання, винесення вироків тощо.
Четверте, це опис оточення, де все відбувається (більшість подій пов’язані зі Львовом), люди, місто, настрої.
П’яте, це любовні лінії головних героїв.
Шосте, це мандрівний цирк Ваґабундо, невгамовно курсуючий від глави до глави.
Автор обстежує з усіх сторін перелічені моменти, і робить це так зухвало, що для мене перша половина книги була справжнім випробуванням.
Визнаю, я не був готовий до такого інтелектуального атракціону.
“Капітана держбезпеки справді було за що боятися. Підлеглі чини, що іноді відвідували з ним лазню, подейкували, наче на місці члена в нього ведмежа лапа з трьома чорними пазурами.” – Юрій Андрухович
Репортаж
Книга “Коханці Юстиції” це експериментальний репортаж, хроніки подій, що в будь-який момент можуть раптово перейти до іншого жанру, це сміливе різнобіччя аналітичних складових, які успішно по черзі сидять на стільці уваги читача і іронічно посміхаються, ні на мить не відводячи очей.
Перед нами унікальна за своїм портретом серія розслідувань, які чомусь не наважуються стати повноцінним детективом. Андрухович наче заманює читача “ну от-от і буде справді цікаво і весело, читай далі, чуєш цей запах детективного гострого сюжету? так-так, зараз-зараз, я ще трохи розкидаю тут свою хвору уяву і знайдені дослідниками факти”. Але сторінка за сторінкою детектив не розроджується і залишається невгамовною репортажною фактурою блищати від глави до глави.
Для мене це було одночасно і розчаруванням і змістом щирої інтриги.
Головні герої
Книга Юрія Андруховича “Коханці Юстиції” – про дійових осіб, їх розкриття незвичним шляхом. Всі описані персонажі (головні), наскільки я зрозумів, реальні люди або відомі у вузьких колах імена.
Це книга-портрет, що додає цікавого ракурсу споглядання на ту чи іншу історичну постать.
Навіть якщо все це не є правдою (дана книга не зобов’язана бути джерелом фактів), один із безлічі Всесвітів, де відбуваються події, дужче розкривають зазначених злодіїв, що врешті-решт мають за свої дії перевтілитись у жертву.
“Коханці Юстиції” це книга про вироки
Кінцівка кожної з восьми історій має покарати не тільки героя, але й читача, який змушений від глави до глави чекати цього моменту, трощачи інтригу на хламіття. Так, не знаючи структури, складно шукати зацікавленість визначеністю твору, його повторюваністю в процесі читання.
Людина, яка нічого не чула про роман “Коханці Юстиції” і людина, що знає про 8,5 однакових за структурою глав – це два абсолютно різних читача.
“Війна з її вивернутими тельбухами та відірваними кінцівками, всі сім її вивернутих і відірваних років, зробила з нього психопата, що – іноді так здавалося – з останніх сил утримує при собі ці звиклі до вбивства і руйнування руки.” – Юрій Андрухович
Але я можу взяти і вдруге її прочитати – це все виправляє. І можливо, я саме так і зроблю колись, коли відчую, що достатньо дорослий для цього тексту.
Незважаючи на повну відсутність загадковості, вироки описані якнайкраще. Вони різноманітні, яскраві, незвичні, насичені переживаннями і життям. Деякі з героїв не хотіли щезати з мого світу, на деяких було класти (все одно).
З іншого боку, уважний читач вже з третьої (максимум четвертої глави) має зрозуміти, що саме тут відбувається і що чекати від п’ятої. Можливо, це свідомий задум автора.
“Спершу залізними булавами йому буде перебито ноги від стопи і вгору, тоді грудну клітину та рамена і врешті хребет. Метою цього першого етапу страти ще не буде смерть засудженого. На другому етапі його тіло, що внаслідок незліченних переломів у кістках набуде небувалої гнучкості, вплетуть поміж спиці у велике колесо, яке відтак підіймуть на вершок височенної палі й там виставлять повчальним експонатом на здивування людям та громадській осуд.” – Юрій Андрухович
“Коханці Юстиції” – це цирк
Частково цей підзаголовок стосується однієї зі спільних для всіх глав “дійової особи”, частково – це узагальнена характеристика стилю автора.
Роман “Коханці Юстиції” – це суцільна іронія, нестримний вихор подій, що об’єднує винятково жанрові детективні розслідування, журналістику і до нестями неочікуваний, часто підступний, але якісний гумор.
“Коханці Юстиції” це особливий, не бачений мною до цього гумор. В книзі багато цинізму, жорстокості, ненависті, буденності, люті. І це сприятливі умови для додання до основної страви спецій: неочікуваних, гострих зауважень. Без гумору (передусім чорного) ця книга виглядала б мляво, ба навіть я взагалі ставлю під сумнів її існування у такому випадку.
Свобода
27 років писав Юрій цей твір. І я тепер розумію, чому… Накопичення досвіду, збір інформації, прокрастинація, консультації з істориками тощо.
Відчувається як Андрухович фундаментально готував цей текст, вимальовуючи пензлем слова кожен закуток кожної локації, думки і події.
Відчувається як ідеально пропрацьовані головні герої, як вдало з’являються і так само вчасно зникають коханки, другорядні персонажі, як автор вільно рухається від однієї голови до іншої у пошуках відповідей на питання, хто винен, чому так сталось і що ж буде далі.
Свобода слова.
Якнайкраще її відчуваєш саме на сторінках цієї потужної книги.
Незалежність
Самобутність цього твору важко переоцінити. Я відчуваю як автор декламує свою свідому і неосяжну незалежність, свободу слова і фантазії. Подібна книга має бути в арсеналі кожного письменника. Вона дихає, живе, пручається, пірнає у голову і застрягає уривками. Вона сміливо йде назустріч незалежності від будь-якої думки, вона сама по собі і в цьому її сила, її доля, її сутність.
Дихання
Від історії до історії є гойдалки, знайомство, вирік, судовий процес, додаткові персонажі, інтрига закінчення, затишшя, бурхливі події. Хоча героїв і об’єднує спільне (авторський хід побудови однакових сюжетних колон), то час і простір, де вони існують (і головне як саме вони це роблять) різняться: десь хочеться романтичних спокійних описів природи, десь детективного розслідування з гостросюжетними і кривавими розбірками.
Цими контрастами книга “Коханці Юстиції” наче дихає, не просто вдаючи, що вона жива – вона дійсно оживає завдяки майстерності Юрія Андруховича.
Фантазія
Коли хто мене запитає “Що таке фантазія?”, я не буду посилати людину до Вікіпедії чи намагатись сплюнути власне оригінальне визначення, а пораджу прочитати “Коханці Юстиції” Юрія Андруховича.
Я не знайомий з іншими творами автора, та цей роман виблискує бажанням хоча б торкнутись краю своєї уяви і можливостей.
Тривалі описи подій і людей, занурення до їх думок, мотиви, аналіз причинно-наслідкових зв’язків, зображення тогочасного побуту, місцевості – всюди рискає цікавості щур, прогризає діри у найнеочікуваніших місцях і наперекір всім законам фізики вистрибує до птахів політати, а може того й гляди, сполювати якусь мишку чи навіть свого брата-пацюка.
“Мирославові Січинському йшов 28-й рік, і жити йому залишалося неповних 64. Але більше нічого вартісного в цьому такому ще довгому житті не трапилося.” – Юрій Андрухович
Сміливість
Зазіхати на присутність в одному творі всіх можливих жанрів, описувати до дрібниць процес страти, вбивств, сумнівів, зародження і смерть кохання, пристрибувати від задоволення і вседозволеності на гумористичних вкрапленнях може тільки сміливий письменник. Юрій Андрухович є ним. Я це зрозумів, прочитавши лише один його твір.
Сміливо продавати книгу (роман), що складається з восьми незалежних частин. Сміливо давати шанс на реабілітацію [воскресіння] кожного мерця з сюжету у пам’яті читачів через привабливість багатогранного зображення їх життя.
Культура ворога
Окремо виділю шматок роману, де згадуються представники русинів, до яких поляки ставились з огидою. У нинішніх реаліях цей момент дуже резонує і відгукується схвальними нотами:
“Те, що поляків нібито не було в театрі на прем’єрі “Шаріки”, пояснюється не забороною їм відвідувати театр, а їхнім демонстративним небажанням відвідувати якусь там rusinska operetke. Ще чого не вистачало! Купувати квитки на якийсь безперечний примітив? Підтримувати культуру ворога? Хіба різуни-русини можуть узагалі мати бодай якийсь стосунок до мистецтва?” – Юрій Андрухович
Висновки
Коротко:
- потужно, сміливо, майстерно;
- якісне видання, приємно читати, тримати в руках, цупкий папір, закладка, обкладинка;
- чудові ілюстрації;
- сміливе (і мені здалось, що вдале) поєднання всіх жанрів;
- іноді занадто зарозумілий текст, що вимагає екстра зусиль для осмислення і сприйняття;
- розбиття на глави мені не сподобалось, я був налаштований на тривалу подорож, але в цьому особливість роману і його краса через вимушену недосконалість; кожна глава – це незалежна історія, що спонукає до неквапливого читання;
- велика кількість гумору;
- чудове володіння словом і увагою читача, високий письменницький рівень майже у кожному реченні;
- історична цінність у контексті [альтернативного] зображення реальних подій, надання другого дихання [життя] постатям із минулого;
- тендітним голівкам, вразливим людям до читання не рекомендується;
- читається важкувато, особливо у порівнянні з легкими творами, такими, наприклад, як “Сліди на дорозі”, який я проковтнув за один день.
Роман “Коханці Юстиції” це витончена сукупність здавалося б не сукупних речей.
Відчувається досвід і майстерність у кожному реченні.
Юрій Андрухович постає для мене у цій книзі справжнім володарем пера, письменником, на якого хочеться рівнятись, одночасно захоплюючись читанням.
Але, подібна проза не для мене, це не мої вподобання. Занадто зарозумілий текст мене пригнічує (можливо, не вгадав із настроєм). Разом з тим, я розумію, що хотів висловити автор, я бачу його бажання говорити так, як він сам того хоче. І в нього це дійсно виходить.
Я визнаю, що поки не доріс до таких творів, тому моя нинішня рецензія це скоріш емоційний викид, аніж повноцінний, глибокий огляд всіх особливостей книги. Я не можу повноцінно давати твору “Коханці Юстиції” оцінку, бо не можу поки що осягнути його справжньої глибини.
Виникає бажання перечитати. Це ознака якісної літератури.
Але тепер – вже після вивчення всіх згаданих історичних постатей і реальних подій, про які йшлося. І наступний раз я буду читати втричі повільніше, насолоджуючись кожним реченням.
Ця книга мені нагадує атракціон. Непідготований ти сідаєш до кабіни і тебе щосили кидає в усі відомі і невідомі боки на величезній швидкості. Замість одного атракціону тебе саджають одразу на дев’ять.
Відчувай.
Я відчув.
Трохи нудить.
Голова не може здолати весь спектр емоцій і зазнаного досвіду, але усвідомлює, що це було потужно і точно незабутньо.
Читати цю книгу я сів би лише знаючи точно, про що вона, хто такий Андрухович, що він може, як письменник відбувається у слові. Можливо, колись я повернусь до неї з новими силами і дам їй максимальний бал, але поки що:
Моя оцінка книзі “Коханці Юстиції” Юрія Андруховича 8 з 10
