279-й день війни. Чергове відключення світла, води і опалення. Але вдень це не так впливає, бо я просто починаю займатись своїми справами, що не потребують всіх цих благ. Зайвий привід вийти на вулицю, закупитись потрібними продуктами, подихати свіжим повітрям, розім’яти кістки, порадіти за інший район, який у цей час зі світлом.
Коли темніє, то вже трохи складніше, ніж звичайно, але жити можна.
Аби тільки не з москалями.
Настрій і стан дивує новими візерунками. Чим складніше життя, тим більше фарб в ньому з’являється, додається контраст. Але це лише за умови, якщо ти приймаєш більшість складнощів як такі і не реагуєш гостро на більшість із них.
Як я писав у статті про війну, зникає мотлох, зайве винищується бажанням бачити в своєму оточенні лише потрібне, потрібних.
Коли вмикається світло, радієш як дитина і поступово оговтуєшся від темряви, що обіймала так лагідно і трохи грайливо.
Руки чешуться за словами до майбутніх творів, статей, думок на екрані і папері.
Очі витримують погляд невідомого завтра.
Голова трохи гуде, але працює.
Коти знову голодні.
М’ясо…
