За останню добу світло дали тільки на пару годин, я встиг зарядити мобільний. Цього достатньо для моєї повноцінної роботи, бо маю чудові засоби, які дозволяють мені працювати навіть без інтернету.
Клавіатура, телефон… Пишу…
Загалом, такі обмеження виявили цікаву мою рису – це миттєва адаптація і пошук рішень. Довгі вимкнення електрики вимагають трохи іншого сприйняття і організації побуту та робочого процесу. І замість того, щоб витрачати енергію на зволікання і пошук крайніх, на те, щоб рвати волосся на голові від розпачу, я просто починаю шукати вдалі рішення для актуальних питань. Мені подобається мій настрій, відчуваю, що я дедалі впевненіше в складних обставинах.
Темряву я люблю, про це трохи писав у статті про війну.
Я нічний кіт, що обожнює гуляти темними вулицями. Вдивлятись в морок і бачити в ньому свої наступні кроки. Зараз ідеальна ситуація для мене, але є одне але… Мені треба працювати. Писати, читати, вивчати…
До речі десь на комп’ютері лежить програма APM (запустив тільки но), яка рахує кількість дій, кліків, швидкість набору тощо. Я чогось забув про неї, буде цікаво подивитись, скільки в середньому я напротязі доби натискаю клавіш.
Темрява спонукає краще вивчати свій простір. Я зараз використовую ліхтарі та трохи свічок, що лежали вже роками десь у шафі. Але іноді я просто пливу у цій чорноті, бо знаю кожен куток своєї квартири.
Я кіт.
Третій.
І кіт дуже голодний до перемоги.
На один день ближче. Впевнений.
Сьогодні подвійний ювілей, один не дуже приємний (280-й день війни), другий тішить, бо вже 30-й день поспіль я щось пишу, публікую на сайті. Лише одного дня я робив запис у блозі заднім числом, коли у нас вимкнули ввечері світло, коли я тільки готував текст до публікації. Подібний темп вперше в моєму житті. Мені подобається писати, писати багато, навіть зараз, коли ніхто не читає це одразу, коли мій сайт тільки зростає.
Як один з проміжних результатів цього челенджу – 38 постів у блозі, тобто план навіть перевиконаний і мене це дуже тішить. Так, багато з текстів були готові до публікації, але то не так важливо. Головне, що блогерський марафон продовжується.
Ця терапія дає свої плоди. Мені значно краще, я відчуваю, що кожен день хоч трохи, але сповнений моєю творчістю. Нехай зараз вона трохи банальна і проста, як, наприклад цей допис, але потроху я займаюсь і художніми творами, що світ побачить найближчим часом, продовжую писати на більш суттєві теми, ніж просто балачки про все підряд.
280 днів це великий строк.
Я радий, що пройшов цей шлях умовно неушкоджений.
Щасливий, що маю нагоду реалізовувати свій потенціал через те, що мені подобається.
Вдячний безмежно, що я не москаль.
Дякую кожному, хто докладати зусиль і наближає перемогу України.
У нас все вийде.
Вірю.
Знаю.
