Це вже поступово входить у звичку писати про те, яким був сьогоднішній день. Я знаю, що це окрім мене нікому зараз не цікаво, але мене це абсолютно не переймає. Я тільки від одного звуку клавіатури отримую задоволення, то чому я маю себе у цьому обмежувати?
“Пиши щось серйозніше…” – донеслось звідкілясь.
Так, витрачати час можна і на інші речі, але для мене формат щоденника не новий і звичний. У школі в 90-ті я нотував у зошити в клітинку, потім перейшов до електронних нотатків “у стіл”, тепер я можу спілкуватись зі світом таким чином, тестуючи свою відвертість і ступінь безглуздого словотворення. Сідайте поряд, слухайте, спостерігайте. Чому б і ні. Можливо, комусь цей формат буде дотепним, можливо, комусь не вистачає саме такого оповідача “ні про що”. До речі, не виключено, що з часом я дійду до запису подкастів, тож мене можна буде не тільки читати, а й послухати. Це вже більш практично обгрунтований процес для спільноти.
Сьогодні світло було з самого ранку, його не вимикали, хоча я сидів до останнього і чекав. Сидів і щось весь день робив за комп’ютером, намагаючись напитись цією можливістю сповна, радіючи наявності електрики як дитина.
Світло, енергія буквально за якийсь тиждень перетворились із банальних цивілізаційних досягнень щоденності у джерело щирої радості, щастя і повноти життя.
Перебуваючи у багатоповерховому будинку, ти не можеш бути незалежним. Так чи інакше, тобі потрібні комунікації для адекватного існування. І зникнення одного із основних неминуче вдаряє по буднях, а його повернення і сталість сприймається як справжнє свято.
Контрасти…
Про це згадував в своїй статті про війну, про це буду згадувати і в інших своїх творах. Життя дійсно постійно плигає в нашій дуальній парадигмі з одного боку на інший, тим самим даючи змогу відчути його смак.
І ще… Це готовність в будь-який момент знову опинитись у темряві. Зараз вже ніч і відключення світла буде означати чергове занурення в чорну безодню, вихід з якої лежить вже у снах.
Вдарили перші морози, одразу це відчулось на зниженні температури у приміщенні. Батареї все такі ж ледве теплі, а риска термометра, що висить на балконі, все коротшає.
Зігріває думка, що з кожним днем тепло все ближче, як і наша перемога…
