Дивлячись на своє дозвілля останнім часом (дата написання цього тексту літо 2022 року), вирішив сфокусувати увагу на фільмах про письменників. Один із перших, який я подивився – це був “Щоденник баскетболіста” 1995.
В описі до стрічки бачимо:
“Героїн вміє чекати … У його владі коли-небудь опиниться Джим. За чергову дозу він готовий вкрасти, вбити, продати себе! Це буде… колись… Справа часу… Опіум вміє чекати. Історія відомого музиканта і поета Джима Керролла, який пірнув на саме дно вулиці. Знята в брутальному стилі, картина, яка шокує відвертими сценами.”
Інтрига
Опис до фільму на декількох сайтах різний і це наштовхує на думку, що один з них не є правдивим, а написаний, скоріш, для привертання уваги. І це працює. Мені дійсно стало цікаво, що там такого у них відбувається, пов’язане одразу з наркотиками, спортом і мистецтвом.
Чи можна називати письменником поета і музиканта? Я думаю, що можна, тому цей фільм по праву буде знаходитись у моїй колекції саме як фільм про письменника.
Фільм мене інтригує ще до перегляду. А це гарний сигнал. Це означає, що дивитись я його буду уважно і до кінця. Хоча б тому, що він про мого колегу.
Акторський склад
Молоді Марк Уолберг і Леонардо ДіКапріо. Два актора, яких я поважаю і завжди із задоволенням дивлюсь фільми з їх участю.
Леонардо – 21 рік, 24 роки Уолбергу і він помітно виділяється на загальному фоні худих підлітків. Всі спроби зробити з нього їх однолітку я вважаю невдалими. Його статура і вираз обличчя видає масивного, накачаного чоловіка, коли ж Дікапріо – відвертий школяр, худий, наївний, прудкий.
Сценарій
Історія фільму розповідає нам про поета Джима Керролла. Я ні з ним, ні з його творчістю не знайомий. Фільм знятий “based on the true story”, а скрипт написано за мотивами новели самого Керролла. Наскільки все є правдивим, мені невідомо. Описаний шлях і події виглядають переконливо і схожі більше на документальний штрих, аніж на художній твір.
Основна частина рецензії
Питання
Для мене, як вимогливого і прискіпливого глядача, постало одне питання:
чим може бути цікавим якийсь невідомий мені автор, який складав віршики і називав себе музикантом, вживав наркотики і написав про себе новелу, на основі якої зробили кіно, в якому зіграли мої улюблені актори?
Чи не є це звичайним твором ні про що?
Чи не буде половина цього фільму вигаданим, як і новела Керролла?
Відчуття, що автор просто змальовує себе і своє “складне” життя у мальовничий спосіб, не полишала мене до самого кінця.
Я не відчував напруження і атмосфери, мені не вистачало виразності розкриття персонажів, ніби постановкою займався якийсь режисер-випускник.
Можливо, красу цього сказання можна відчути, якщо хоч трохи знати цього Джима Керролла, бути знайомим з його творами, подіями життя.
Я все ж таки подивився трохи про нього: пару інтерв’ю, пару пісень. Чогось особливого я не знайшов. Високий, худий, спокійний, сумний. Можливо, як поет він більш яскравий. Не можу сказати.
Спорт, баскетбол
Баскетбольна складова фільму підготовлена і реалізована ідеально. Я дещо знаюсь на цьому виді спорту як гравець і глядач, тому можу сміливо заявити, що моменти гри у баскетбол виглядають реалістично і досить переконливо. Це не той випадок, де фільм зшивають з сотень шматків, коли головний герой нічого не тямить і мусить фігурувати у кадрі лише на 10%, інші 90% – це монтаж і піруети дублерів.
У “Щоденнику баскетболіста” дійсно грають в баскетбол. Ді Капріо грає і робить це впевнено і вміло.
Творчий візерунок
Як творця головного героя зображено чудово. Він пише, уявляє, нотує, створює всюди. Зранку, на прогулянці, після сексу, на тренуванні. Його записник завжди з ним. Він вигадує і записує свої думки постійно. Це одна з головних рис письменника – дія через написання.
Він пише, як має робити справжній письменник, захоплений неконтрольованим бажанням творити. Кінематографічне зображення Керролла як автора не має зауважень.
Наркотики
Один із недоліків письменника як такого – це обмеженість слів для зображення своїх почуттів.
Фільм, заснований на літературному творі, проходить через два етапи фільтрації: через запихання емоцій і переживань в слова, а потім ці слова треба вдало зобразити через фільмову репродукцію.
І тут виникає риторичне питання – чи можна взагалі зобразити з перших вуст, нехай і творчої одиниці, стани наркотичного сп’яніння, окремі моменти життя, думки, зміни реальності і самої людини?
Як один із представників наркотичного світу, відповідаю – ні. Це практично неможливо. Всі спроби виглядають кволо і шаблонно. Єдиний спосіб відчути цей світ на відстані – це репортажні зйомки життя наркоманів. Єдиний спосіб відчути все один в один – це пройти цей шлях власноруч. І це буде виключно ваша історія, яка має всі шанси стати однією з мільйонів банальних і приземлених доріг в нікуди, в безодню.
Керролл, як справжній митець, звісно, зробив свою справу – він описав своє життя, як міг.
Режисери і актори, як могли виконали свою роботу – але цей шлях і так звані “страждання” виглядають досить рафіновано і прямолінійно. Шаблонне падіння, втрата щасливих барв буденного життя молодика, прогнозоване розчарування прірвою нижніх прошарків суспільства.
Але! Недоліком є власне сам факт неможливості зображення цього світу і станів.
Якщо говорити про саму реалізацію, то тут все на вищому рівні.
Актори бездоганно виконують свої ролі, локації і атмосфера відповідають, доповнюють сценарні рішення, присутність самого Джима Керролла у кадрі зі своїм наркомонологом, операторські рішення, колір, музика, грим – дивитись і спостерігати за самим явищем існування і перебігу кінострічки одне задоволення.
Творча складова
Якщо прибрати з фільму згадку і думку про Керролла (поета і музиканта), то стрічка перетвориться в нічим непримітну розповідь про одного з тисяч наркоманів. Сюжет плаский, поверхневий і позбавлений якоїсь глибини. Все занадто просто і нецікаво: було все добре, потім стало все погано, потім щось відбулось і стало знову добре, але вже не так, як раніше.
Фільм “Щоденник баскетболіста” (1995) позбавлений художньої цінності. Це ідеальний примірник будь-чого: акторської гри Дікапріо, гримера, постановника, оператора. Але як повноцінний творчий продукт – він занадто поверхневий і банальний.
Композиція
Інтриги як такої немає. Візерунок на початку виглядає привабливим, але під кінець фільму я відчув себе трохи ошуканим. Сюжет прямолінійний, без несподіванок, без особливих художніх рішень. Залишу цей огляд без спойлерів, але дуже хочеться написати щось погане про кінцівку стрічки. Напишу просто: вона ніяка, нуль з 10. Реалізація реабілітації героя нищівно недолуга.
Чому саме він?
Я так і не знайшов відповіді, чому саме про цього наркомана зняли цілий фільм, та ще й з участю видатних акторів? Гуглити, чесно кажучи, ліньки. Він написав три книги з віршами, записав три музичних альбоми… Але скільки таких самих поетів у світі? Може у складі знімальної групи якісь знайомі Керролла, не знаю. Загадка лишилась загадкою. Чому саме про нього? Чим він, Джим Керролл особливий?
Висновки
Цей фільм безперечно буде цікавим наступним групам людей:
- фанатам Леонардо Дікапріо (він тут просто неперевершений);
- молодим акторам, щоб брати приклад зі школи дев’яностих;
- всім, хто так чи інакше пов’язаний з кінематографом; як відео продукт фільм “Щоденник баскетболіста” досконалий, всі складові якісні, на вищому рівні;
- прихильникам Джима Керролла.
Найслабше місце цієї стрічки – сценарій та сама історія. Вона занадто банальна і прямолінійна. Звичайно, що багато залежить від режисера і його задумки. Можливо, в інших руках ця автобіографічна казка була б більш привабливою для таких прискіпливих глядачів, як я.
Трохи про спортсмена, трохи про сина, трохи про наркомана, трохи про товариша, трохи про коханця. Трохи про все і ні про що більше.
Чи втратите ви щось, якщо не подивитесь це кіно? Абсолютно нічого.
Таких стрічок занадто багато, щоб давати їй шанс бути переглянутою другий раз. Я навіть радити цей фільм не буду і для одного перегляду (якщо ви не входите до групи людей, яких вказав вище).
Чи буду я радити фільм “Щоденник баскетболіста” до перегляду письменникам?
Ні. Ви спокійно можете пройти цю стрічку повз і нічого не втратите.
Як фільм про письменника він слабенький. Так, я бачив як головний герой багато пише і нотує у щоденник, але грані творчої натури абсолютно позбавлені уваги. Як творча людина він не розкривається зовсім. Ді Капріо тут хто завгодно, але не письменник. А творчі періоди радше виглядають як хобі на фоні інших подій.
Та навіть за цих умов його можна назвати фільмом про письменника і він займає своє (нехай і не почесне) місце в моєму переліку.
Фільм непоганий, він має присмак справжнього кіно дев’яностих. Цей аромат відвертості присутній майже всім голівудським стрічкам тих років. Я отримав задоволення, в першу чергу від яскравої акторської гри Дікапріо. Він сяє, він молодець.
Фільми на реальних подіях не часто бувають якісними. І цей не виключення. Слабенько. Хоча якщо видалити з моєї критики погані слова про сценарій, то фільм перетвориться на чудовий.
Моя оцінка фільму “Щоденник баскетболіста” 6 з 10
