Неочікувана рецензія на фільм Таксист (1976) для мене, бо я дивлюсь його не вперше і вирішив просто гарно провести час, насолоджуючись вкотре чудовим витвором кінематографічного мистецтва. Але так сталось, що це – кіно про письменника. Головний актор виявляється пише і робить це активно і регулярно напротязі фільму. Його щоденник є одним із ключових елементів твору, саме тому цей текст і з’явився. Я не міг пройти повз, бо колекціоную фільми про авторів.
Лаконічно
Ця рецензія має бути короткою і влучною. І не тільки тому, що Таксист (1976) не потребує просторих коментарів, воно майже ідеальне і вимагає звичайного уважного перегляду.
Річ у тім, що на цей момент я маю близько 50 написаних, але неопублікованих рецензій на фільми і книги. Близько року я активно пишу критику на все, що читаю і дивлюсь, але не встигаю фізично перекладати відгуки і публікувати їх тут на сайті.
Актори
Перш за все, Таксист (1976) це молоді актори, яких приємно бачити на зорі кар’єри. Більшість із них досягли неймовірних висот у кіно.
І тут вони сяють, зайвий раз доводячи свою майстерність і талант: Harvey Keitel, Jodie Foster, Martin Scorsese, Cybill Shepherd і звичайно юний Robert De Niro.
Фільм про письменника
Так, головний персонаж пише. Хоча за сюжетом він лише таксист, я його власноруч називаю автором, письменником і тим самим фільм “Таксист” автоматично потрапляє до мого переліку фільмів про майстрів пера.
Таксист записує свої думки на папір, у нього є щоденник. Він порається зі словом, чим штовхає ні тільки себе до “організованості”, але й допомагає глядачу зрозуміти мотиви, рішення і загалом події у фільмі.
Кращий
Мартін Скорсезе видатний режисер, який вміє розповідати історії таким чином, щоб їх було цікаво дивитись від початку до самого кінця.
Фільм “Таксист” – яскравий приклад ідеальної реалізації сценарного задуму, втілення зразкового темпу і акцентів.
Таксист (1976) кращий у діалогах з самим собою. Фільм ставить силу силенну питань, які залишаються післясмаком дій головного героя і власними роздумами глядача.
“Таксист” – кращий в універсальності. Це кіно можна дивитись практично у будь-якому настрої. Воно не вимагає виняткового залучення, не диктує правила, глядач поруч з персонажами, але завжди має свободу для власних інтерпретацій.
Цей фільм можна дивитись як соціальну драму, як романтичну замальовку, як трилер і кожного разу він буде змінювати свій настрій, адаптуючись під потреби глядача.
Неймовірно еластичне кіно, яке прохає перегляду, не тримає, але утримує.
Десь у паралельному Всесвіті я написав повноцінну рецензію до фільму Таксист (1976), розповів про свої переживання, про еволюцію спостережень (від першого перегляду до останнього), про особливості шедеврального сценарію, про магію музичного супроводу і безсмертного саундтреку, про перші кроки молодих майбутніх зірок, про їх персонажів, про їх шлях до мого серця… Але це десь там…
Тут і зараз моє слово перевтілюється у фінальний вердикт.
Моя оцінка фільму Таксист (1976) 10 з 10.
Раджу до перегляду. Додаю стрічку до свого переліку кращих фільмів.
