Окрім того, що я на цій сторінці залишу своє чергове відео письменницького марафону, вже 13, я хотів би трохи побалакати на сторонні теми.

Зовсім трохи.

День, що був. День, що буде завтра і всі наступні.

Вони не схожі на все, що було до цього.

Найцікавіше, що особливо нічого не трапилось. 

Можна навіть сказати, абсолютно нічого не трапилось.

Але я наче перейшов якусь межу. Я відчуваю це і просто переживаю.

Це не радість.

Бо я втомився.

Це не біль, бо почуваю себе добре.

Це не пов’язано з жодною із відомих мені емоцій.

Це щось поза почуттів і слів.

Це загадка, яку я розгадую, здається, все своє життя.

І одного такого не вистачить. Я про життя.

І це мене ніяк не розчаровує. Навпаки.

Ця загадковість вона одночасно вбивча і захоплююча.

Чогось ніколи я не буду знати і це чудово.

Але те, що трапляється – воно наче натякає.

Ось воно. Це і є те, про що ти думав, казав іншим, приховував від самого себе, про що писав і мовчав.

Це одночасно про смерть і життя.

Ні про що.

День завершується.

Я починаюсь.