Про що кіно: “Ілюстрація життя Френка Ширана, від ветерана Другої світової війни до вбивці злочинної родини Буфаліно та ймовірного вбивства ним свого близького друга Джиммі Гоффа.”
Якщо постійно тримати в голові зазначені в описі до фільму слова, то зацікавленість переглядом не буде втрачатись. Людина через стільки років наважилась розповісти ймовірну правду, відкрити очі на загадкові вбивства, зникнення, нерозкриті злочини, невідомі нікому факти.
Нехай це не є зізнанням у суді, а лише адаптація книги Чарльза Брандта “I Heard You Paint Houses”, (у перекладі з англ. — «Я чув, ти фарбуєш будинки»), засновану на оповіданнях Френка «Ірландця» Ширана, який був близьким другом Джиммі Гоффа з профспілкової діяльності та водночас штатним кілером мафії. У цій книзі Ширан зізнається в нібито скоєному ним вбивстві Гоффа.
Тож перед нами оповідач (Роберт Де Ніро у ролі Френка Ширана) і три з половиною години насиченого і яскравого кіно.
Режисер
Це не перша кримінальна драма Мартіна Скорсезе, знавця мафіозних стрічок: “Славні хлопці” / “Goodfellas” (1990), “Казино” (1995). На його рахунку безліч фільмів, що зробили його всесвітньо відомим майстром і цілком заслужено вважають одним із кращих в кінематографі.
“Ірландець” у Скорсезе це трохи Веса Андерсона, трохи Гая Річі. Можливо, для режисера подібні порівняння не є приємними, та я не міг себе не зловити на думці, що деколи фільм нагадує роботи згаданих режисерів. Це не погано, це просто є, всього лише моє спостереження і асоціації.
Ці запозичення впроваджені вдало, дотепно, вони додають необхідної динаміки біографічному кіно, позбавляють його пилу від безперервного оповідання і переліченням фактів.
Дивно, але фільм так і не отримав жодного Оскара у десяти номінаціях; його спіткала така сама доля як і ще один фільм Мартіна Скорсезе “Вбивці квіткової повні” / Killers of the Flower Moon (2023): 10 номінацій – жодної статуетки, хоча обидва фільми вибороли купу інших нагород на кінофестивалях.
Відчувається, що фільм Ірландець / Irishman (2019) створений душею, режисер наче дихає в кожній сцені своєю невидимою присутністю, керуючи міцною впевненою рукою стрімкий потік подій, діалогів, рухів.
Сенси
“Це було як в армії. Ти виконував накази. Ти вчиняв правильно. Ти отримував нагороду.” – Frank Sheeran
У цих словах захований основний сенс мафіозного життя (і фільму Ірландець / Irishman), яке трималось і тримається нині на постійному протистоянні з конкурентами, з правоохоронцями, звичайними людьми, що переходять дорогу, правдорубами.
У головного героя немає ані краплі емпатії, бо навіть у кінці свого життя на сповіді він не шукає спокути, полегшення. Він черствий як каміння, холодний, як брила. Саме ці позбавлені людяності ознаки лишили його останнім живим серед колег. Він вижив, бо став еталонним вбивцею, символом мафії, зразковим холоднокровним хамелеоном, що просто існує і просто дихає, підлаштовується, виконуючи всі доручення, щоб вціліти.
Головний герой – це обличчя мафії. Фільм дозволяє дуже добре його роздивитись, відчути цей холод, морок, безодню, так і не знайшовши ні краплі співчуття чи симпатії, хоча так хотілось… Кортіло до останньої секунди.
Драма у її відсутності. Розчарування у його кричущій домінації. Прірва у її неосяжній нещадності.
Сценарій, деталі
Нічого зайвого, лаконічно, просто, зрозуміло, красномовно. Низький уклін як режисеру, що втілив у життя задум сценаристів Стівена Заілляна та Чарльза Брандта, так і безпосередньо цим авторам, перший з яких відомий за сценаріями до таких фільмів як “Список Шиндлера” (1993), “Людина, яка змінила все” (2011), “Дівчина з тату дракона” (2011), Місія нездійсненна (1996). А от Чарльз Брандт – автор книги “I Heard You Paint Houses”, яку і було адаптовано.
Три лінії, три шляхи
Перед нами класичний тришаровий сценарій, закадровий оповідач із “зараз”, історія життя – “минуле”, і вирішальна подорож – десь посередині. Навіть за відсутності датування цих “стрибків”, подорожей у часі, за рахунок чудового гриму і добре побудованого сценарію, поступово стає зрозумілою вся історія і важливість кожного епізоду.
Фільм триває більше трьох годин саме з-за такої структури, що вимагає детального змалювання, максимального розкриття персонажів, їх мотивів і всесвіту.
Чудовий баланс між загадковістю і вичерпністю. Уважний глядач обов’язково отримає задоволення в кінці Ірландець / Irishman (2019), бо Мартін Скорсезе разом зі Стівеном Заілляном знають досконало свою справу.
Операторська робота
По той бік камери влаштувався Родріго Прієто, відомий такими роботами як Вовк з Уолл-стріт (2013), Арго (2012), 21 Грам (2003), 8 Миля (2002), Сука-любов / Amores perros (2000). Тут писати багато не треба. Родріго – знаний майстер і геній, який має не одну перемогу на кінофестивалях.
Колір
Вклоняюсь до підлоги окремо всім, хто причетний до вибору колірної гамми і “фарбування” у фільмі “Ірландець” (2019). Картинка не просто чудова, вона фантастично приваблива і смачна. Це феноменальний перфоманс, неймовірна насолода для очей.
Акторська гра, кастинг
Роберт Де Ніро, Аль Пачіно, Джо Пеші – основа, навколо них всі інші виглядають так само впевнено і органічно, у чому я вбачаю заслугу режисера. Martin Scorsese знає, як змусити Де Ніро сяяти у кадрі, це його один з найулюбленіших акторів (брав участь у багатьох його кінотворах, в тому числі “Таксист”), що вже казати про другорядні ролі.
Грим, костюми
Ідеально зображено кілька епох від п’ятидесятих до нинішнього часу. Костюми і грим вищого рівня. Особливо я звернув увагу на зображення молодого і старого Френка Ширана (Роберт Де Ніро), це неймовірне перевтілення шляхом чудового гриму, як і акторська гра головного персонажа у похилому віці.
Музика
Це дещо. Вдало підібрані композиції, ніби спеції, додають особливого присмаку перегляду, постійно нагадуючи відповідну епоху і настрій. Їх вдосталь у першій половині, потім динаміка спадає і музика вже як ковток чистого повітря між купи діалогів, сварки і скуйовджених емоціями облич бандитів і їх родичів.
Кожного разу, коли звучала якась мелодія, мені теплішало на серці, настільки вчасно, влучно підібрані ці моменти.
Мінуси в Ірландець / Irishman (2019)
З вище написаного може здатись, що я у повному захваті від фільму “Ірландець” (2019), але це не так. Незважаючи на його потужність, у нього є ряд недоліків, які не роблять його неперевершеним, ідеальним.
- Безліч подій, облич, фактів. Цікавість підтримується лише неймовірно якісним сценарієм, та загалом нагромадження різних життєвих ліній під кінець втомлює. Приблизно відомо, чим все скінчиться, тож інтрига мінімальна, споглядаємо, як саме до цього все рухалось і хто з героїв помер не своєю смертю, як це сталось і коли. Симпатія до головного героя не формується з повітря, персонаж Роберта Де Ніро симпатизує з-за актора, а не тому що він цікавий у сюжеті. Я терпляче дивився це кіно перш за все з-за геніальних акторів, тому слухняно ковтав всю нескінченну трьохгодинну возню, бо отримую задоволення від того, як живуть своїми ролями Де Ніро і Аль Пачіно.
- Мафіозна тематика дуже швидко набридає. Вбивства, шантаж, розмови про гроші, бізнес, владу, конкурентів, жінок. Фільм позбавлений глибини (яка тут відверто недоречна) і розмаїття. Глядач пірнає у прірву історії, в який постійно щось відбувається, але так само і рухається по колу: головний герой борсається у полюванні за грошима та гострими відчуттями, постійно натикаючись на ті чи інші складнощі та наслідки. Із самого початку всі знають, що з оповідачем все добре, тож спокійно спостерігаємо, насолоджуючись чудовим зображенням, музикою, акторами, ідеально відтвореною атмосферою. Мафія нічим не дивує і на нас сиплються вбивства, зради, заколоти, погрози, вибухи машин, стрілянина в обличчя, кам’яні обличчя злодіїв. Як не крути, але всі три години спостерігати за цим видалось не найпростішим завданням.
- Хронометраж. Це випливає з попередніх пунктів, бо чудово розповісти про купу персонажів (у мафіозних колах налічувались тисячі людей) потребує часу, хоча акцент все одно утримується на кількох головних героях. Чесно кажу: 210 хвилин фільму – це не просто. Чи можна було лаконічніше? Не впевнений, але дивитись так довго і в такій динаміці, треба мати неабияку зацікавленість, залученість у сюжет, закоханість у акторів, епоху тощо.
Подивившись половину, ніби здається, що ознайомився з двома, а то й навіть з трьома творами; настільки всього багато. Але ж ні – це все той самий “Ірландець” (2019) з Робертом Де Ніро і Аль Пачіно.
- Невідомість. Постійні стрибки у часі і локаціях не супроводжуються ні датами, ні вказанням місця. Це ускладнює розуміння епохи і конкретних подій. Під кінець простіше, бо все стає на свої місця, сценарій набуває більш помірного лінійного настрою. Терплячий отримує закономірну сюжетну нагороду.
Звісно, що підготовані люди знають, у яких роках прийшов до влади Кеннеді, точну дату його вбивства, але мені знадобилось додатково шукати інформацію щодо зображеного, вивчати біографії ключових персонажів. Сумніваюсь, чи захоче це робити пересічний глядач, який ставить за мету відпочинок, комфортне споглядання.
Ця масштабність і деталізація не до смаку багатьом, тому фільм не здобуває широкої слави і визнання (10 номінацій і нуль Оскарів) з-за своєї специфіки і вказаних недоліків. Зроби Скорсезе більш лаконічну роботу, більш художньо вивірену, більш драматичну (як це було у його схожому ранному творі “Славні хлопці”, гляди все було б інакше.
Не дивлячись на все це, критики загалом схвально поставились до безсумнівно великої роботи Мартіна Скорсезе. Я особисто вважаю, що це один з його кращих фільмів, принаймні набагато потужніше свіжої роботи Killers of the Flower Moon (2023).
Висновки
Регулярно з самого початку і до самих титрів глядачу повідомляється про точну дату та причини смерті окремих персонажів (переважно другорядних), наголошуючи на тому, що строк життя у кримінальному світі і обставини останніх митей не є привабливими і романтичними.
Ідея фільму в унікальній можливості споглядати зсередини все, що приховується від очей простого люду.
Фільм “Ірландець” – це захоплююча тривала непроста подорож за лаштунки кримінальних процесів кількох десятиліть.
Глядач отримує шанс зазирнути не тільки в очі фактам, але у внутрішній світ реальних мафіозі, спробувати зрозуміти їх мотиви, особливості життя, радощі і печалі, примітивність діяльності і логіки, приземленість бажань і звичайність.
Скорсезе не вперше дивує світ майже ідеальним фільмом, в якому поєднує біографічну достовірність, відповідність персонажів і кінематографічну лють. Хоча мені і знадобилось два сеанси, щоб проковтнути цей величезний біографічний шматок під назвою “Ірландець”, але дивився я з щирим задоволенням.
Неперевершена гра акторів, ідеально відтворені епохи через костюми, грим і зачіски, чудові дотепні саундтреки, купа трупів, діалогів і подій.
Так, це довго, це три з гаком години, але той, хто зумів знайти для себе точку задоволення, причину бути повноцінною частиною мафіозного світу, той безсумнівно буде шокований, наскільки майстерно режисер Мартін Скорсезе адаптував книгу, наскільки чесно і правдиво зіграли геніальні Роберт Де Ніро та Аль Пачіно.
Незважаючи на масу компліментів, все ж фільм специфічний і обмежений біографічною складовою, тут немає драматичних піруетів, лаконічності, несподіваних сценарних стрибків. Фільм потужний, але надзвичайно простий і місцями занудний, як і все наше життя.
Можливо, саме такий меседж закладено і у книгу, і у сам твір Ірландець / Irishman (2019)? Я не знаю, але віддаю належне авторам за неймовірну роботу, низький уклін літнім акторам і режисеру.
Моя оцінка фільму “Ірландець” 8 з 10
