Про що ця картина
«Сяйво» (оригінальна назва “The Shining”) — фільм жахів 1980 року, знятий Стенлі Кубриком у співавторстві з романісткою Дайан Джонсон. Картина є екранізацією однойменного роману Стівена Кінга 1977 року, а в головних ролях Джек Ніколсон, Денні Ллойд, Шеллі Дювалл і Скетмен Крозерс.
Сім’я вчителя (Джека Торренса, якого грає Ніколсон), вирішує заробити трохи грошей, погодившись на нову роботу: доглянути за готелем у міжсезоння. Водночас головний герой намагається використати цей шанс усамітнення, дистанціювання від цивілізації, щоб написати власну книгу. Роботодавці завчасно попереджають його (Джека Торренса) про те, що у цьому готелі скоєно страшні вбивства, але його це не зупиняє. Сім’я відправляється назустріч пригодам у Скелясті гори Колорадо.
Особливості Сяйва / The Shining (1980)
- Письменник Стівен Кінг розкритикував фільм через його значне сюжетне відхилення від роману.
- Режисер Стенлі Кубрик хотів зняти успішний фільм після свого провалу картини “Barry Lyndon” (1975), тому дуже довго обирав літературний твір для адаптації, перечитавши купу різного брухту (варіанти режисеру надав сам Стівен Кінг).
- Основна зйомка зайняла більше року через надзвичайно методичний характер Кубрика.
- Одну з найпопулярніших сцен (у барі) актори репетирували напротязі 6 тижнів, працюючи по 14 годин на добу.
- Двері, які Джек рубає сокирою в кінці фільму, були справжніми.
- Під час зйомок Кубрик показав фільм Девіда Лінча «Голова гумка» (1977) для акторів і знімальної групи, щоб передати настрій, якого він хотів досягти у фільмі.
- Винахідник Steadicam Гаррет Браун брав активну участь у створенні The Shining. Цей прилад дозволяє стабілізувати камеру при зйомці з рук, роблячи фінальну картинку плавною навіть коли оператор рухається нерівною поверхнею. Фільм “Сяйво” був одним із перших, де активно використовувався Steadicam. У той час це був прорив у кінематографі, дозволяючи авторам картин досягти необхідного ефекту, вражаючи глядача незвичними ракурсами і траєкторіями руху камери.
- Cцена, в якій Венді Торренс, озброївшись бейсбольною битою, йде задом нагору сходами вважається одною з найбільш перезнятих сцен у всьому кіно; згідно з Книгою рекордів Гіннесса, Кубрик вимагав повторення кадру 127 разів.
- Під час зйомок обраного молодого актора Денні Ллойда режисер Стенлі Кубрик особливим чином оберігав; хлопець весь час вірив, що знімає драму, а не фільм жахів. Це було свідомо зроблено для того, щоб не травмувати дитину занадто лякаючими і страшними подробицями сюжету.
Саспенс
Основа, фундамент будь-якого фільму жахів – це саспенс. Напруга не має певних одиниць вимірювання, тому кожен режисер (або ж автор сценарію) вдається до своїх прийомів, залишаючи глядача наодинці з сигналами, натяками, елементами, які у свою чергу можуть бути або непомічені, або ж зіграти вирішальну роль у силі наляканості.
Фільм “Сяйво” пронизаний багатьма візуальними підказками майбутньої трагедії. У звичайних сценах оригінальний кадр (не адаптована версія) набуває контрастних зон, вибір гамми кольорів, кадрування поступово нарощує напругу; актори так само можуть посміхатись або ж мовчати, транслюючи очікування неминучого жахіття.
Незважаючи на виняткову розтягнутість і занудність, картина тримає в напрузі, хоча не так сильно, як би мені кортіло.
Перед написанням цієї рецензії я передивився фільм двічі (у різних варіантах кадрування), до цього його бачив з двадцять років тому.
Не можу згадати нічого, що мене лякало або вразило настільки, що я дуже хотів би повернутись, переглянути його з часом, посмакувати. Для мене фільм “Сяйво” це величезна візитівка Джека Ніколсона, не більше. Тому оцінювати об’єктивно рівень майстерності зображення саспенсу я не можу. Так, існує певна інтрига і очікування чогось страшного, та реалізація і невдалі сценарні рішення перетягують ковдру на себе.
Кастинг
Все чудово, окрім одного – Джек Ніколсон. І це величезна проблема, яка руйнує майже все. Сюжет розвивається класичним шляхом, персонажі змінюються від одного стану до іншого. Спостерігаючи на перших кадрах Ніколсона, я вже бачу на його обличчі небезпеку, він не виглядає настільки врівноваженим і спокійним, щоб на цьому формувати контраст у процесі зміни його до стану нещадного вбивці.
Подивіться тільки на його посмішку, коли він спілкується перед поїздкою з роботодавцем. Вона вже дихає божевіллям! Залишилось тільки почекати і все!
Давайте подивимось на інших кандидатів на роль Джека Торренса (головного героя), які розглядались на етапі кастингу.
Перш за все, слід зазначити, що першим для Стенлі Кубрика був саме Джек Ніколсон. Також згадуються такі актори як Роберт Де Ніро, Робін Вільямс, Гаррісон Форд, Кріс Крістофферсон, Джон Войт, Майкл Моріарті, Мартін Шин.
Сам Стівен Кінг вважав, що Ніколсон вже знайомий глядачу по картині “Пролітаючи над гніздом зозулі” як людина з нестабільною психікою, тож сприймати його звичайним, спокійним, ввічливим, стабільним на початку буде занадто складно, майже неможливо.
Особисто я поділяю цю думку і вважаю, що зіграти головну чоловічу роль у “Сяйві” мав Кріс Крістофферсон або Робін Вільямс. Їх стиль, зовнішність більш доречна і сприятлива для розкриття потенціалу контрастування.
Але Стенлі Кубрик сказав як відрізав: актор на головну роль «не підлягає обговоренню».
Жодних претензій до самої акторської гри я особисто не маю і вважаю, що Джек Ніколсон впорався на всі 140%.
Щодо інших акторів: все чудово, кожен на своєму місці. Та й, будемо чесними, Кубрик не дозволив би поганій акторській грі просочитись на кіноплівку фінального зразка, він все доводив до ідеального стану.
Кадрування
Як відомо, фільм знятий камерою класичного формату (1,37:1), щоб на виході отримати 1,85:1. Саме з таким відношенням сторін були виготовлені фільмокопії для кінотеатрів у США, Європа дивились Сяйво / The Shining (1980) у форматі 1,66:1.
Пізніше за вказівкою Стенлі Кубрика релізи на DVD та VHS створювались у пропорції 4:3 (1,33:1), тобто майже оригінальний формат плівки. Це дозволяє бачити набагато більше, аніж, наприклад, у масовому Blu-Ray релізі, де використовується відношення 16:9.
Фільм “Сяйво” я дивився двічі (як писав вище) і можу впевнено сказати, що у форматі 16:9 він набагато краще і більш напружений. “Квадратний” кадр чи то занадто незвичний, щоб сприймати його серйозно, чи то дійсно ці пропорції викликають менше страху.
Сценарій картини “Сяйво” (1980)
Сценарій написав сам режисер у співпраці з романісткою Дайан Джонсон. Кубрик відхилив початкову версію чернетки, написану Стівеном Кінгом, як надто буквальну адаптацію роману.
Говорячи про тему фільму, Кубрик зазначив, що «в людській особистості є щось неправильне. У цьому є зла сторона. Одна з речей, яку можуть зробити історії жахів, — це показати нам архетипи несвідомого; ми можемо бачити темну сторону, не стикаючись з нею безпосередньо».
Сценарій дуже часто зазнавав змін навіть під час зйомок, що вкрай бісило перш за все Джека Ніколсона.
Моя думка щодо скрипта
По-перше, я не поділяю реалістичність зображених подій. Якого біса величезна будівля під наглядом лише двох дорослих? Що заважало залишити там лікаря, електрика і ще когось, хто допомагав би із наглядом і значно спростив життя у можливих критичних ситуаціях? Уявити змальовану ситуацію складно, тому я постійно чіплявся за авторитет режисера з думкою “не може такий видатний митець зробити погано, давай дивись”. Звичайно, можна просто тримати в голові вхідні дані, не бути прискіпливим, та я не маю влади над цим станом. Якщо мені щось не подобається, я не можу нічого з цим зробити.
По-друге, занадто погано пояснюється здібність головних героїв бачити щось окрім реальності. Що малий (Danny “Doc” Torrance), що його батько (Jack Torrance) просто мають якісь видіння і для мене більш ніж половину картини це просто суттєві розлади з головою, які виникли нізвідки. Звичайно, на початку фільму було попередження про нещодавній скоєний злочин (вбивство всіх членів сім’ї Grady), про те, що готель якимось чином зробив свій внесок в зміну поведінки, що він був побудований на цвинтарі індіанців. Та мені цього замало, загадковість нічим не підкріплена, мій прагматичний настрій (і склад розуму) вимагає пояснень і, нажаль, не знаходить їх.
Перегляд картини таким чином суттєво деформується не в кращий бік. Гадаю, що на етапі написання сценарію, цього недоліку можна було уникнути, але автор на те і автор, що має право на власне бачення. Можливо, Кубрику та Діані Джонсон написаного було достатньо, мені – ні.
Обидва сценаристи скептично ставились до оригінального тексту, тому суттєво його змінили на свій лад. Сам Кубрик не вірив у потойбічний світ, але при цьому чомусь не зміг (принаймні для мене) пояснити, якого біса головні герої переживають моторошні видіння.
Вважаю сценарій найслабшою ланкою всієї картини
По-третє, надзвичайно розтягнуті сцени. Це безумовно рішення автора, його стиль і бачення. Але я не поділяю такого темпу. Не можу сказати, що мені було нудно, я чесно шукав щось у цьому просторі, та нічого не знаходив окрім якісної операторської роботи. Я не зміг спостерігати зростання напруження завдяки очікуванню, бо саме для цього змальовується решта сцен, де абсолютно нічого не відбувається. Як я писав вище, рівень саспенсу замалий, все занадто повільно.
Я можу зрозуміти Стівена Кінга, який не задовольнився адаптацією свого твору.
По-четверте, картина позбавлена глибини. Де саме тут драма? В якому місці? Героїв просто криє якась бісовщина і на цьому все! Зміни відбуваються за містичних причин і лише це призводить до руху сюжету. І це трохи розчаровує, бо хочеться більшого. Я не побачив у вчителі (Джек Торренс, Джек Ніколсон) лагідного, спокійного (дивіться підзаголовок “Кастинг”), щоб стрибати від жаху за його дії після разючих змін. Я не побачив у малому вразливу дитину; навпаки, він серед усіх здавався мені найбільш небезпечним. Я не отримав задоволення від розвитку сюжету, від кінцівки. Тотальна порожнеча.
Я відчув лише одну із метафоричних зачіпок, пов’язану з корінним населенням. Ніби це лежить в основі поганих подій після побудови готелю на цвинтарі індіанців. Чи достатньо цього, щоб роздмухувати з цього вогнище геніального задуму? Не для мене.
Фільм жахів заради фільму жахів
Музика
Стабільно похмура, зловіща, одноманітна, повна відсутність веселих мелодій, регулярний перехід на нижні ноти, збиття мелодії. Все по канону.
Я не фанат хорорів, тож не можу точно сказати, чи є “Сяйво” піонером у використанні такої гамми музичного супроводу, чи композиції і малюнок саундтреків запозичено з інших вдалих фільмів жахів.
Можу зазначити майстерне нагнітання з самого початку. Одразу зрозуміло: буде щось страшне, щось надзвичайно жахливе і лякаюче.
Однак, звук биття серця мені здався занадто прямолінійно експлуатованим. Знову мій раціоналізм намагався пояснити, звідки цей звук, чому саме зараз, чиє це серце, чому так повільно б’ється, чому так довго?
Фільм про письменника
«Сяйво» / «The Shining» (1980) дійсно змальовує життя автора, і одна із його мотивацій це закінчити книгу:
“- Єдине, що тут можна спробувати взимку, — це неймовірне відчуття ізоляції.
– Це саме те, що я шукаю. Я планую новий письменницький проєкт. П’ять місяців спокою – саме те, чого я хочу”.
Письменницький блок
Джек Торренса вбачає можливість зосередитись на письменництві, перебуваючи в ізольованому середовищі. Це один з дієвих шляхів успішного подолання письменницького блоку, але не головний, бо за місяць Джек не написав абсолютно нічого.
Головний герой зізнається, що в нього багато ідей, але хороших бракує.
Дружина слушно радить: “треба виробити звичку писати кожного дня“.
І це вже друга порада для авторів, які намагаються побороти творчу кризу.
Загалом фільм Сяйво / The Shining (1980) не стільки про письменника, скільки про трансформацію людини, про вплив середовища, про зміни, про еволюцію і про все те, що можна довго знаходити у нашпигованих змістами творах Стенлі Кубрика. Так чи інакше фільм “Сяйво” потрапляє у мою колекцію кіно про авторів.
Переоцінений
Я вважаю, що цей фільм занадто переоцінений. Прискіпливість режисера, виразний музичний супровід, чудова гра акторів рятує цей фільм від повного провалу.
Порожній сценарій, відсутність подій дві третини хронометражу, божевільний вираз обличчя Ніколсона з самого початку – про які жахи тут взагалі мова?
Так, це суб’єктивно, так, я жодного разу не злякався. Так, мені було нудно. Але чи маю я вичавлювати цей страх із себе, чи все ж я маю просто уважно дивитись і написати чесну рецензію?
Жахи взагалі не мій жанр, але у мене завжди є опція споглядати задум авторів фільму. І тут я бачу ідеальну роботу кожного з учасників, я бачу колосальні зусилля, я бачу напруженість, але все одно мене це не зворушує настільки, щоб назвати цей фільм гідним уваги і таким, який треба обов’язково дивитись.
Я не бачу тут кінематографічної цінності. Багато творів мають значно більший потенціал. Так, звісно я не можу називати це лайном, але передивлятись його мені навряд чи колись захочеться.
Я звичайно можу хапатись за різні теорії і трактування, за пояснення інших критиків, за геніальні метафоричні зачіпки, за надзвичайно глибокий кубриковський стиль і сценарій, але я двічі за один день подивився «Сяйво» / «The Shining» (1980) і мене це кіно не зворушує так, як я люблю.
Висновки
Я не поділяю захопленості цим твором. Я вважаю його переоціненим і посереднім.
У мене таке відчуття, що саме стартовий високий рейтинг є суттєвим фактором у формуванні “власної” думки, коли людина вважає побачене геніальним твором тому, що цей фільм високо оцінюють і з усіх сил намагається відшукати цей “скарб”, свідомо вдаючи закоханого у мистецтво, що випаровується від задоволення неспроможності усвідомлення всієї геніальності твору митця. Синдром натовпу, інерція.
Існує багато переоцінених фільмів, якими захоплюються, бо так склалось, бо так кажуть інші десятки тисяч людей.
Але у мене так не працює, я чесний не тільки із собою, але і з читачем. Навіщо мені колупати початковий задум режисера, який, безперечно, сховав купу всілякого таємного (бо це ж великий Стенлі Кубрик!) і спілкується зі мною позахмарними вічними метафорами, що не знають часу, якщо процес перегляду мене змушував відверто нудьгувати, якщо кінцівка мене вкрай розчарувала, незважаючи на свій розумовий потенціал щодо змістовності?
Потужні складові фільму «Сяйво» (1980): операторська робота, акторська гра, музика. На цьому все.
Хочете глибокого змісту? Копайте, він тут точно є, бо це Кубрик.
Хочете цікавих історій, чому це має лякати? Читайте чужі рецензії.
Хочете передивитись “Сяйво” зі своїм товаришем, бо вважаєте, що він обсереться від лячності? Будь-ласка. Але для мене це звичайне кіно жахів з вкрай невдалим сценарієм.
Стенлі Кубрик хотів зняти хорор, а вийшла якась дивакувата інтелектуальна драма з великими дірками у розкритті і зображенні персонажів.
Дивитись можна, але радити його особисто я не можу: нудно, не страшно.
Моя оцінка фільму «Сяйво» / «The Shining» (1980) лише 6 з 10
