Це одна з перших моїх повноцінних рецензій на фільм, яка була написана у форматі зворотнього зв’язку товаришу, що порадив цю стрічку. Я свідомо не змінював стиль, щоб залишити специфічний присмак вивчення нової території.
Що мені не сподобалось у фільмі Хористи / Les choristes (2004)
Сюжет не оригінальний і в описі до фільму відразу впадає в око згадка іншого кіно (“La cage aux rossignols”), тому це тільки ремейк.
Дуже слабка зав’язка: відомий диригент, звістка про матір (за підсумком так і не зрозуміло, що з нею), старий друг через 50 років? Так, це інтригує, змушує пам’ятати до самого кінця, але в результаті ми нічого не отримуємо, цей шар сюжету залишається слабким навіть у фіналі. З’являється відчуття обману, неприємно.
Другий момент, який впадає у вічі: у чому мотивація дітей так старанно працювати і слухатися вчителя, якого з самого початку вони зневажливо зустріли не найприємнішими образами? У фільмі це ніяк не показано, вони просто раптом стали старанними учнями, якась магія. Практично миттєва зміна поведінки.
По-третє, занадто все нудотно і солодко, занадто все добре, немає логіки та розвитку. Оповідання йде настільки помірно і нудно, раз у раз ти чекаєш щось, але це “щось” вкотре не відбувається. Думаєш, ну можливо, наприкінці буде щось цікаво? Але, на жаль, ні.
Четверте питання, яке виникає вже після перегляду та спроб осмислити “Хористи” (2004). Що то взагалі за діти? Звідки вони та чому опинилися по суті у в’язниці? Який час? Можна зайнятися арифметикою та відібрати 50 років від дати сучасної лінії сюжету і тоді отримаємо час режиму маршала Henri Philippe Benoni Omer Joseph Pétain, коли батьки просто змушені були віддавати своїх синів у подібні заклади. Для повноти картини слід зануритися в історію і знайти відповідь, чому все так. Логічно було б це якось показати глядачеві, але знову нас кидають у прірву невідомості та запитань без відповіді.
П’ятий мінус. Низька реалістичність. Сюжет фільму демонструє період кількох місяців з моменту, коли прийшов новий вчитель Clément Mathieu та коли діти добре заспівали. Але такий результат можна вважати не просто добрим, а захмарно феноменальним. Навіть за умови великого бажання у дітей (що суперечить вхідним даним, вони просто не мають мотиву цьому віддаватися) і регулярного навчання, для таких результатів потрібен рік, а то й усі два. Нотна грамота, сольфеджіо – хіба це те саме, що навчитися чистити картоплю чи зав’язувати шнурки? Ні. І в цьому казковий сюжет себе видає від реальних подій, потроху переходячи до НЕреальних подій.
Самий складний учень, який самостійно вивчив ноти і слова? Серйозно? А з чого це раптом він такий правильний став? Пару дублів, де він дивиться з-за ґрат карцеру і нібито заздрить іншим. Але чому сАме він заздрить? Співу? Талант рветься назовні? Чи моменти з матір’ю штовхнули його до змін? Цілком незрозумілий мотиваційний шлях одного з головних героїв.
Він просто взяв і став старанно вивчати музику, ноти, співи і став геніальним всесвітньо відомим диригентом.
Чому ніхто не зробив більш детальним і зрозумілим глядачу це розкриття? Ні сценаристи, ні режисер. Занадто багато білих плям…
Любовний прошарок
Любовна, романтична лінія є абсолютно невиразною. Clément Mathieu вирішив завоювати матір “місцевого диявола” Pierre Morhange і обіцяє максимально посприяти розкриттю музичного таланту хлопчика. Але навіщо щось робити, якщо він сам уже все зробив? Він сам прийшов до того, щоб співати, щоб вивчати музику, щоб розвиватися. Що у самому фільмі зробив учитель для Pierre Morhange? Написав комусь листа, щоб його прослухали? Та він би й сам пробився, якщо у нього талант і потяг до музики.
За фільмом він все робить сам, то чому б йому не зробити все самому і далі? Знову творці фільму не приділили цій частині належної уваги, виглядає все сухо і нелогічно.
Інтрига у фільмі “Хористи” (2004)
Абсолютна відсутність інтриги. На самому початку ми вже знаємо, що чекає на двох хлопчиків і що вони не спілкувалися 50 років (теж дуже дивно для мене, до речі). А решта, чесно кажучи, не цікава, та й режисер їх ніяк не виділяє. Ми весь фільм просто дивимося, як зі звичайних дітей виходять співаючі діти, більше нічого.
Я цілу годину чекав на якісь події, які змінять моє напружене очікування сильного режисерського чи сценарного ходу, щоб я закохався в цей фільм, щоб мені було цікаво його додивлятись.
Але минуло 70 хвилин, а мені так само нудно. Сердитий директор не справляється з цією роллю і конфлікт у фільмі недостатньо виразний дуже довгий час, непристойно довгий час. Нарешті, 83-я хвилина і, диво, нарешті щось відбувається, невже я дочекався?
Хоча стоп. Це вже кінець фільму. І навіть він слабкий, неймовірно слабкий, як і решта хронометражу.
Вступна частина залишається підступно нерозкритою, два старі товариші, які чомусь не спілкувалися цілих 50 років, просто почитали щоденник, пустили скупу сльозу і на цьому все.
Можливо, я дуже суворий, але не можу нічого вдіяти з цим. Можливо, це кіно сподобається вразливим, чуйним людям, які не будуть такими вимогливими, не шукатимуть ідеальності у простому переказі про вигаданих персонажів.
Загалом, фільм не такий вже поганий для перегляду і нічому поганому не вчить, а це вже добре. Але як кінематографічний продукт – слабенько, дуже слабенько.
Сценарій
Саме сценарій все псує у фільмі “Хористи”. Відсутність контрасту, динаміки, мотивів, конфліктів та розвитку персонажів. Вони нудотно пласкі, зрозумілі з перших секунд і не змінюються по ходу фільму. Мені було дуже нудно і я чекав кінця, періодично відволікаючись на ці записи.
Позитивні моменти
Незважаючи на негативну рецензію, є у “Les choristes” і добрі сторони:
- Жорсткий директор. Чудова, приголомшлива гра від актора François Berléand. Всі дублі за його участю сповнені його геніальністю та максимальною віддачею. Найкращий персонаж фільму.
- Колірні рішення. Оку приємно дивитися, оператор впорався зі своєю роботою чудово, як і режисери монтажу, колористи. Все це разом передає атмосферу того часу, ти живеш у ньому, нехай і нудно, але віриш, що все це по-справжньому в далекому минулому.
- Саундтрек витягує разом із директором цю картину з самого дна. Він чудовий і переслідує всю кінострічку, поступово втілюючись у виконанні хором. Однак у момент фінального виступу глядач вже стільки разів чув цю мелодію, що ти просто сидиш і насолоджуєшся, не більше. Реалізація не досягла свого апогею, як це хочеться бачити в ідеальному кіно.
- Актор, який зіграв вчителя Clément Mathieu – Gérard Jugnot. Бачу його вперше, але гра цілком пристойна. Зі своїм завданням він справився чудово, але вважаю, що режисер і сценарій не дозволили розкритися йому максимально. Цей вчитель (актор) міг показати набагато більше, я в цьому певен.
Про що фільм Хористи / Les choristes (2004)?
Чим він сповнений? Що я отримав із цього твору? Посил? Головна думка? Ідея?
Доброта та лояльність, терпіння, людяність? Складні часи у Франції?
Дивитись повторно це кіно не хочеться. Воно дрібне та примітивне, але при цьому хороше. Невимушене, легке одноразове і без глибини, витончених режисерських ходів, без динаміки. Сокирний, нудний переказ однієї нехитрої казкової заїждженої історії.
Але що я зроблю точно, то це подивлюся фільм, який ліг в основу цього, а саме “La cage aux rossignols”, про який я згадав на початку цієї рецензії. Дуже цікаво, який з них цікавіший для перегляду і цінніший для кінематографа.
Порятунок, альтернатива
Це кіно могла врятувати мітка “на реальних подіях”, але ні, це лише черговий рімейк на “виховання складних дітей” і таких спроб було дуже багато в кіно, але не у всіх був хороший маркетинг, як у цієї сильно розпіареної у Франції та за її межами. Оцінки на кіносайтах високі, рецензії переважно позитивні та пишуть їх переважно такі ж прості люди, як і сам фільм.
Чи це погано? Це ніяк, бо кожен висловлює свою думку і якщо кіно дивляться і воно комусь подобається, то в ньому щось є. Але не для мене.
Подивився я його за рекомендацією товариша, проте він лежав у мене в закладках давно, наскільки я пам’ятаю лише через високу оцінку та хвалебні відгуки.
Підсумок про фільм “Хористи” (2004)
Може здатися, що я не задоволений “Les choristes”, але це не зовсім так. Я нічим не наповнився після перегляду, я не отримав нічого, крім додаткових знань про те, що у Франції були складні часи до Другої Світової, але це ніяк не пов’язано із самою кінострічкою. Слабка і примітивна картина, але виглядає легко, кадр приємний, гра головних героїв варта уваги. По одному балу за кожен плюс, який описав вище.
Подібний стиль розповіді дуже проситься у серіал. Ось там така тяганина може бути цілком доречною, в серіалі є місце для опису всіх нерозкритих тем, простір для маневру і відповіді на всі мої питання вище.
Але хіба не справжня майстерність режисера та інших учасників у стислий хронометраж помістити все найголовніше?
У цієї компанії нічого не вийшло. Цінність даного продукту на полиці кінематографа вкрай низька, особисто для мене вона прямує до нуля.
Не рекомендую до перегляду. Зберігайте свій час.
Моя оцінка стрічці “Хористи” (2004) 4 з 10
