– Чого так рано прокинувся? 

– Нове життя починаєш?

– Виспався… Не вірю. Спав би ще й спав. Шось недоговорюєш. Я з тобою чесний до кінця, а ти…

– Чим клянешся? Ранковою кавою? А, ну тоді вірю.

– А шо снилось? Не пам’ятаєш? Значить добре спав. Заздрю. А я вже третій місяць не можу заснути. Якісь видіння, галюцинації, істоти туди сюди ходять. І знаєш, бісить не те, шо вони є, а те шо ніхто не хоче зі мною говорити. Тільки ото ти. Та й то раз на тиждень. Коли відлипнеш від свого компутера. Шо ти в ньому знайшов такого… Шматок пластика бездушний. А я живий, справжній, сердешний…

– Я не справжній? Як це? Що ти верзеш?

– Ти мене вигадав? Коли думав над новою книгою?

– Для того, щоб відволікатись? І назвав Сем Беннет?

– Цікава історія, але я знаю, що я живий і існую взаправду, як і ти. Хоча… У мене сумніви, щодо тебе, бо ти якийсь дивакуватий. Сидиш цілими днями у в інтернетах своїх, ні з ким не спілкуєшся, не гуляєш, сім’ї немає, друзів немає, навіть котів вигнав на вулицю, бо ті срали у квіти.

– І ссяли? Ну так, це вже перебор. Я б теж вигнав таких. Рудий мені зовсім не подобався. Постійно лизав свої яйця, а потім до тебе ластився, а ти собі і не бачиш всього, а мене не слухаєш. 

– Хочеш їх повернути? І викинути квіти? Сумуєш за ними? Ну в тебе є я, знаєш…

– Я не мурчу? Я можу навчитись. Шо там мурчати. Ти ніколи не казав, шо тобі те подобається. Диви.

– Фурррр-пурррр, фухрррр-смррр, фмррр-хрррр.

– Як не схоже? В мене немає шерсті? Ну то в мене багато чого немає, знаєш лі. А на замість я маю того багато, шо не має кіт! Поняв! Знайшов з чим мене порівнювати…

– Слухай, коти котами, а ми з тобою не розлий вода. Давай не будемо сваритись, бо я потім ще більше спати не хочу і ходжу з кута в кут, неприкаяний.

– Може просто кави ще вип’єш та не будеш так на мене дивитись? Бо я щось нервую трохи.

– Чого мовчиш? Знову у своїх фантазіях мовчазних? І хто зна, що там у тебе куйовдиться, страшно навіть уявити.

– Пуста голова? Не можеш писати? Слухай, це не проблема, бо я днями саме думав про це. І теж хотів почати щось своє створити. Але якось не пішло, то те то се.

– Другий тиждень нічого не пишеш? Письменницький блок? Шукаєш ідеї для оповідання на конкурс за два місяця у Берліні?

– Друже, це абсолютно не проблема. Ось, диви, можу тобі запропонувати такі варіанти:

– Назва “Тіні минулого”. У місті відбувається велика виставка мистецтва, на яку приваблюються люди з усього світу. Один з відвідувачів помічає, що кожен живописний шедевр викликає в нього відчуття деєю déjà vu, наче він вже бачив ці картини раніше. Він розпочинає розслідування, яке виводить його на сліди загадкової події з його минулого.

– Друга ідея “Обличчя без імені”. Головний герой знаходить двері до іншого паралельного світу, який схожий на наш, але з деякими важливими відмінностями. Він виявляє…

– Перша подобається? Вже починаєш писати? Не відволікати? Добре. Завжди радий тобі допомогти, я тут поруч, якщо…

 

01.09.2023

© Володимир Загнибіда