“Колись я проковтну цей сраний світ
і тоді, сподіваюсь, ви всі помрете у муках” /Місячний Пес/
Довге волосся, постійно одягнені сонцезахисні окуляри, кросівки, яскраві легкі пляжні шорти і майка, він сміється, активно комунікує з оточенням, багато випиває, розважається з дівчатами, вживає наркотики і встигає між всіма цими вкрай важливими заняттями писати свої “геніальні твори”.
Фільм Пустопляс / The Beach Bum (2019) – це півторагодинне висміювання сучасного видавничого бізнесу, ода розгульному аморальному способу життя, музикальна гумористична пригода про письменника, який гне свою лінію за будь-яких умов і обставин.
Це кіно має специфічне забарвлення, присмак геніальності, який потроху перетворюється на огидний, остаточно розчаровуючи ближче до фіналу. Перша половина фільму гідна уваги, підводячи глядача до очікуваного розвитку персонажа, тримаючи інтригу, ніби ховаючи потужний сценарний пірует на останок.
Але, нажаль, кіно тримає свій стабільний аморальний, антисоціальний темп до самих титрів, підносячи “геніального” поета до небес своєю самодостатністю, волелюбністю і нескінченним бичим здоров’ям, яке навіть не тріснуло від постійного вживання наркотиків, алкоголю і паління.
Фільм Пустопляс занадто далекий від реальності, щоб сприймати його серйозно. Це пародія на життя, яка не розкриває весь свій потенціал у спробі зацікавити масового глядача.
Я, добре знайомий з усіма зображеними станами у фільмі, можу чесно і впевнено сказати, що ні наркотики, ні алкоголь у великих кількостях не допомагають у творчості, а навпаки. І мова навіть не про шкоду здоров’ю, залежність, негативні зміни, а про те, що створювати щось дійсно пристойне можна без будь-яких додаткових подразників.
Місячний Пес неодноразово виправдовує свою тягу до алкоголю і наркотиків, як єдиний спосіб написати конче необхідну книгу. І це дійсно працює, бо як тверезий, так і нетверезий він пише однаково відверте лайно.
Фільм “Пустопляс” звертається до чутливих тем, які у руках майстра можуть перетворитись у щось гідне уваги, але Harmony Korine (режисер і автор сценарію) не робить жодної спроби у бік привабливості і глибини, знявши порожнє кіно ні про що.
Головний герой незворушний маргінал, бунтар, наркоман і п’янчуга, але при цьому йому вдається залишатись привабливим в очах оточення. Таким він намагається бути і для глядача, постійно жартуючи, згадуючи жінку, вибачаючи її сексуальні пригоди, даруючи “позитивні емоції” оточенню.
Його визнають генієм, великим поетом сучасності, його тепло вітають, пригощають, люблять, нагороджують.
Я міг би цей фільм сприймати як цілеспрямоване висміювання сучасного видавничого бізнесу, якби не тотальна концентрація на головному персонажі. Він затьмарює всі деталі (можливі і неможливі), він вибухає у кожній хвилині фільму і не дозволяє думати про щось інше.
Фільм про письменника
Успіх автора вимірюється в кількох площинах – матеріальному, задоволенні собою, задоволенні публіки. У фільмі Пустопляс / The Beach Bum (2019) зображено поета, який досяг всього, що хоче митець: гроші, слава, щастя від життя і письма. Наче все добре, якби не казковість сценарію і порожнеча відверто антисоціальної творчої одиниці.
Пулітцерівська премія – як апогей цієї комедії, пік слави і безглуздя, за яким немає нічого окрім огидного післясмаку витраченого в нікуди часу на перегляд.
“з якої погані часом ростуть гарні вірші” /Moondog, Місячний Пес/
Фільм “Пустопляс” (2019) дійсно про письменника, сучасного поета, який ставить на перше місце відвертість і заперечення будь-яких мистецьких правил. Авангардний, сміливий, невпинний.
Його позитивні творчі елементи: дія, самовпевненість, рішучість.
Він позбавлений сумнівів, він пише де завгодно, він готовий до викликів долі і до нових випробувань, він рішуче приймає всі негаразди, перетворюючи їх у черговий безглуздий, але чесний поетичний твір.
Хоча і з надзвичайно низьким рейтингом, але Пустопляс / The Beach Bum (2019) потрапляє до мого переліку фільмів про письменників і письменництво.
Актори, персонажі
Меттью Мак-Конагей один з моїх улюблених акторів і тут він грає чудово. На головну роль розглядався Ґері Олдмен (ще один мій улюблений актор), але це була б зовсім інша історія, бо Олдмен набагато старший від Макконахі і персонаж був би не таким активним, він був би іншим. Відповідно і фільм би вийшов трохи іншим.
Ще одна стрічка у портфоліо відомого артиста Снуп Дога (Snoop Dogg). Він чудово існує в кадрі, хоча для цього йому практично нічого не треба робити, він просто грає самого себе.
Соціяльна складова, мораль
Порушення всіх соціальних норм ніяк не висміюється, не розглядається з точки зору покарання. Навпаки, автори фільму наполегливо тримають до останнього взяту на початку планку. Разом з цією планкою ніяк не змінюється і сам Місячний Пес.
Тотальне порушення правил суспільства, гімн антисоціальному стилю життя зображується як бонус для творчої людини, де Місячний Пес є узагальненим символом цього авангардизму. Режисер ніби копіює підхід Місячного Пса і пхне свій комедійно-пародійний стиль від початку до кінця.
Сценарій
“Пустопляс” заграє з глядачем, тримаючи в очікуванні якогось розвитку, змін, динаміки, але натомість блює сам на себе, як це неодноразово робив головний персонаж (шукайте в режисерській версії).
Цей фільм міг би врятувати тег “на реальних подіях” або формат серіалу, де б кожен з другорядних персонажів мав час для розкриття і додаткових життєвих ситуацій.
Фільм для подібного перфомансу занадто малий і має вигляд побитого, обісраного бомжа. Десь посередині стрічки треба було йти до вбиральні і добре почистити кишківник, але Harmony Korine вирішив загадити і себе і свій витвір “мистецтва”.
Історію Місячного Пса можна розмістити у десяти хвилинах короткого метру, але це лайно я був змушений спостерігати півтори години, знову і знову дивлячись як він курить, п’є, вештається по барах і робить вигляд творчої людини, яка “так відчуває цей світ і життя”.
“ти ніяк не можеш визнати той факт, що він з іншого виміру, він такий і є, і треба його за це любити”. /Heather/
Позитивні моменти у Пустопляс / The Beach Bum (2019)
Актори, музика, кольори.
Фільм дивиться легко.
Музика не набридає і досить дотепна.
Актори чудово роблять свою справу.
Зображення привабливе, яскраве, операторська робота і монтування на висоті.
Але на цьому все.
Нажаль, цього недостатньо, щоб назвати цей фільм гідним уваги.
Незважаючи на все, дивитись фільм цікаво з-за привабливої картинки, вдало обраного темпу і постійного музичного супроводження. Музика практично не зупиняється і існує за кадром як додаткове сповіщення-підказка про те, що все це лише казкова комедія, не більше. Нудьгувати немає часу, але й американських гірок я так і не дочекався.
Висновки
Можливо, саме так (як порожню комедію на один вечір) я мав би побачити цей фільм, а не шукати в ньому якихось сенсів і мистецьку глибину, розписувати в рецензії за складовими. Але я формую своє враження за трьома основними показниками-питаннями:
- Чи захочу я передивитись цей фільм вдруге (втретє і т.д.)?
- Чи можу я порадити стрічку іншим і якщо так, то чому (кому саме)?
- Чи вартий цей фільм обов’язкового перегляду? Чи є в ньому щось унікальне?
Пустопляс (2019) – фільм, який я не хочу передивлятись, радити можу лише затятим фанатам Метью Макконахі, травокурам і поетам-маргіналам. Він точно не потрапить до переліку кращих, хоча
деяка унікальність у ньому все-таки присутня: Пустопляс / The Beach Bum (2019) – це унікальне лайно.
Пустопляс (2019) – це фільм ніби про людину, про особистість, але ця людина порожня, як і його нікчемна “геніальна” творчість.
Пустопляс (2019) – це фільм мильна бульбашка, порожня коробка у яскравій обгортці.
З усією повагою до Меттью Мак-Конагі, але моя оцінка фільму лише 3 з 10.
Один бал за чудове виконання головної ролі, другий бал за органічний саундтрек, третій за темп, який тримав цікавість до останнього.
