"Англійський пацієнт" (1996). Рецензія на фільм

Інтро

Ця кінострічка змусила мене покопатися в історичних архівах, більше дізнатися про історію Африки, зокрема Лівію в 20 столітті, ближче познайомитися з подіями на території цього континенту в період Другої Світової Війни. Також це кіно я переглядав двічі. Перший раз я робив нотатки для цієї рецензії, другий раз я вже спробував відчути цілісність фільму, його фундаментальність і силу, без пауз і відволікань на писанину.

Іторичний екскурс

Невеликий, але потрібний екскурс в історію тих часів. Адже фільм Англійський пацієнт / The English Patient (1996) пов’язаний з війною і без уявлення подій, що відбуваються тоді, картина буде менш вражаючою. Незважаючи на майстерність режисера та його команди, зробити повноцінний опис ситуації для доповнення основного сюжету художнього ігрового фільму дуже складно.

Перші згадки про часовий відрізок фільму датуються 14 жовтня 1944 року, коли головному герою (Almásy) ставлять питання на території одного з реабілітаційних таборів в Італії. 

Активні бойові дії у цій зоні закінчились. 

Однак так звані спогади належать до періоду з 1938 по 1944 рік, що змушує так чи інакше цікавитися тим, що відбувається на території країн Африки, де розгортається одна із сюжетних ліній.

Колонізована довгий час Лівія, страждає від нашестя то одних, то інших націй. Англія, Італія, США – хто тільки не приїжджав у цей регіон для встановлення своїх правил, у спробах здійснити захоплення влади та контролювати цю територію. 

За африканські землі велася жорстка боротьба, починаючи з 14 століття. Але не заходитимемо так далеко, повернемося до Другої Світової чи може, трохи раніше, бо події альтернативної лінії починаються з 1938 року. 

Територію Лівії займає італійська діаспора до листопада 1942 року, коли на континент висадилися і пішли в активний наступ сили союзників (США та Англія).

У травні 1943 року Африка була повністю очищена від фашистських військ. Англія та США спільними зусиллями розпочинали планування щодо просування територією Італії, змушуючи фюрера відволікатися на другий фронт і вже подумувати щодо програної війни. 

У липні того ж 43-го союзні підрозділи вже були на Сицилії, а з вересня по травень 1945 року тривала зачистка території Італії, більша частина якої була зайнята силами альянсу вже в жовтні 1944 року.

Що все це нам дає? 

Африка, 1938-й рік, початок історії фільму відбувається в італійській колонії, по ходу стрічки та хронологічному перебігу спогадів відбувається зміна військової переваги в країні, що в результаті призводить до трагічної події, яка стала центрально, показаною на початку та наприкінці кінострічки. 

Також, тримаючи в пам’яті наведені вище дати, можна спостерігати ті чи інші періоди у фільмі, зіставляючи їх один з одним для більш повного розуміння атмосфери подій, що відбуваються, що оточують фільм ззовні. Це зовсім не зайве, бо кіно засноване на реальних подіях, чому б не доповнити його фактичною інформацією.

Але повернемось до рецензії.

Випадковість чи доля?

Фільм “Англійський пацієнт” опинився поза моєю увагою за 38 років життя, хоча дивлюся багато і дуже вибірково. Знову рекомендація мого давнього товариша. Перед переглядом я глянув на трейлер, але краще б цього не робив, тому що таким чином я позбавив себе більшої інтриги. Не люблю трейлери за їхню нещадність на користь маркетингу, але тут чомусь вирішив просто перевірити, дивився я цей фільм раніше, чи ні.

Чи може бути поганим фільм, у перші три хвилини якого ви не можете відірватися від екрану, граючи в гру-вгадайку і безуспішно намагаючись не тільки зрозуміти, що зображується (малюється), але і якої об’єкт статі, як саме це стосується картини?

Медитативний вступ заколисує і налаштовує на певний лад, щоб решта дві з половиною години без перерви перебувати у постійній напрузі та спогляданні. 

Ці кілька хвилин як оазис у пустелі: загадковий, приємний, хвилюючий.

Реалізм

Не дарма фільм “Англійський пацієнт” (1996) отримав багато нагород за роботу оператора та художника-постановника. Віриш кожній секунді, відчуваєш цю нестерпну спеку, жахи війни, дим після вибухів, запах крові на обгорілому обличчі та багато іншого. Ступінь реалізму та передача через екран приголомшлива.

Лаконічність

Академічна вивірена витонченість у розповіді, жодної зайвої секунди, жодного непотрібного руху, слова. Все доречно, своєчасно. Хоча це не завадило фільму йти майже три години, але це зовсім не погано, навіть навпаки.

Головні герої і сюжет

Без будь-яких передісторій глядач поринає у жорстокий, нещадний світ війни, страждань, болю, смерті. 10 хвилин фільму, а в нас уже в арсеналі є кілька трагічних подій. Створюється відчуття безвиході, тривоги і, звичайно ж, прокидається небувалий інтерес, як з цим усім розбиратимуться головні герої, що з ними буде далі. 

З перших хвилин відчувається впевнена, міцна режисерська рука, яка схопила твою увагу.

Рішення залишитися в зруйнованому маєтку позбавлене здорового глузду, але на тлі відвертого реалізму оповідання це не виглядає безумством, навпаки надає історії якоїсь казковості, принагідно позбавляючи глядача непотрібних додаткових персонажів в кадрі. Увага повністю поглинена спогляданням облаштування руїн, жіночої краси, природи та взаємодії двох зневірених, пошарпаних життям головних героїв.

Якщо головну героїню Ханна (Жульєт Бінош) ми вже встигли добре дізнатися, спостерігати її поведінку, рішення, факти життя, риси характеру; ми з нею знайомі. То він (Ральф Файнс у ролі графа Ласло де Алмаши) залишається повною загадкою, він вимагає помірного і акуратного розкриття. І з цим чудово справляються фрагменти з минулого.

В описі фільму сказано, що це спогади. Однак це не зовсім коректне висловлювання, тому що на початку він сказав, що майже все забув. Тому ці вставки його колишнього життя винятково режисерський та сценарний хід, добре продуманий та відмінно реалізований.

По ходу фільму так і залишиться загадкою, чи це були реальні спогади і граф Алмаши вдавав, що у нього проблеми з пам’яттю, або ж це редакторські вставки.

Дослідник-картограф – це все, що звучить з його вуст; це все, що він згадує у перші дні. Ці подорожі в минуле не можуть бути настільки чіткими як спогади, наш погорілець все ж таки відновлює своє життя дуже маленькими шматочками, а ми всього лише подорожуємо в минуле, тому що можемо собі це дозволити.

Сценарій у стрічці “Англійський пацієнт” (1996)

Сюжет не встигає набриднути. Кожен дубль вивірений та доречний, нічого зайвого, кожна секунда фільму має свою вагу та наповнена до країв.

Багатошаровий стиль переказу змушує дивитися з інтересом, вивчати кожного персонажа окремо та в сукупній картині того, що відбувається.

Любовні лінії

Любовних ліній тут кілька. На загальному фоні виділяється та промальовується поступово головна – між графом Ласло де Алмаши та Кетрін Кліфтон. 

Метафоричний пошук загадкової печери в пустелі Африки символізує життєві поневіряння головного героя у пошуках як сенсу життя, так і дива на ім’я “любов”. 

В його очах втома, що переходить у смуток, самотність та розчарування. І всі ці стани лише ненадовго замінюються пристрастю в періоди їх активного спілкування, безтурботного постільного життя. 

Всі ці почуття і всесвітній смуток головний герой проносить крізь увесь фільм як дорогоцінний скарб і підносить глядачеві і своїй єдиній співрозмовниці як дар.

Знайдена їм печера у моєму розумінні це місце, де мешкає його щастя, одна з небагатьох сцен, де Almasy посміхається та його сповнює неприкрита радість. Тут він залишає своє кохання після аварії, а спроба дістатися зовнішнього світу, який символізує подальше спільне життя, виявляється фатальною.

Перехід від байдужого, черствого картографа до романтичного оповідача видався трохи різким і несподіваним, коли вони перебували в піщаній бурі в замкнутому просторі. Тут як і раніше могли продовжуватися його уїдливі короткі відповіді, прохолода та відчуженість, але щось з ним сталося і нам це не показали, на жаль. 

Є записи у щоденнику, книзі з позначками K, але цього мало. Однак, якщо не придивлятися під мікроскопом, то подальший розвиток їхнього роману цілком логічний і осмислений. Їм вистачило часу, поки чоловік був відсутній, зламати сумніви один одного і запалати пристрастю.

Він і вона не приховують своїх почуттів, які не виходять за рамки пристрасті, їй подобається і гидко одночасно. 

Він щасливий, що вона до нього сама прийшла і відразу розчарований тим, що змушений її ділити із законним чоловіком. 

Цей роман був приречений з самого початку і плавне його протікання зі сцени в сцену, рік у рік аж до трагічних подій – як символ неминучості краху такого роду взаємин.

22 грудня 1938 року зображено одну з найкращих любовних сцен у кінематографі. Ідеальна постановка, оператор, гра акторів, дивовижне видовище.

Що таке кохання?

Кіно дає хороший шанс відповісти разом з героями на питання, що таке кохання, нібито показуючи його між Кетрін та Алмаши. Але для мене вся ця соплива частина не більше, ніж театральщина, це можна назвати пристрастю, але ніяк не коханням. 

Що їй заважало покинути чоловіка і почати жити з ним, якщо вона “любить його”? 

Вона б і сама не відповіла на це питання, тому що весь фільм вона поводилася безформно і поверхнево. Нічого конкретного, ні про яке кохання не йдеться. А те, що вона вкладає в це слово – пусті звуки, награна пристрасть, захоплення, закоханість.

Все це додає драматичності фільму, бо жертвуючи життям сотень, а може й тисяч людей, він намагається врятувати лише одне. 

Життя людини, яка безумовно важлива для нього. 

І це жертва, принесена на вівтар кохання, дарма, що від неї залишились лише слова і спогади. 

Граф Алмаши рятував не її, не кохання, не своє майбутнє – а пил, привид, нічого, міраж.

Граф Ласло де Алмаши

Потворність графа для мене – понівечений любовною інтригою портрет людини, яка втомилася від життя. 

Замість раціональних дій щодо створення міцних відносин, замість кохання ми бачимо спалахи ревнощів, власництво, заздрість, обман, лицемірство.

Він і вона для мене нічим не сповнені виродки. Він – заслужено отримав сповна за свої страждальні пориви, вона – поглинута пустелею, такою ж порожньою і сухою, як і сама.

І як апогей цього роздутого і нічим не підкріпленого “любовного союзу” є драматичність, з якою розповідає про те, що сталося, Алмаши. Логіка його дій хоче бути покладена в романтичний образ страждальця, але вже пізно.

Він і сам розуміє, ще більше усвідомлюючи свою бездушність і порожнечу, що терзала його не один рік, у світлі останніх подій, вимовляючи слова “Мене не можна вбити. Я вже давно мертвий”.

Вона (Кетрін Кліфтон у ролі Крістін Скотт Томас) могла б його врятувати, воскресити світло в його серці, якби не була такою ж стомленою, байдужою, абсурдною і нічим не сповненою жінкою.

Звичайно моє сприйняття вельми категоричне і агресивне, для багатьох у цьому фільмі знайдеться не одне місце для сліз, співчуття, а граф замість виродка виглядатиме навпаки таким же привабливим, незважаючи на всі свої гріхи і шрами. 

Додаткові персонажі у фільмі Англійський пацієнт / The English Patient (1996)

Девід Караваджо (Віллем Дефо) – додає інтриги до загальної іторії, хоча її було достатньо. Але тепер хочеться обов’язково дізнатися всі деталі подій, що відбувалися раніше. Але Caravaggio, крім інтриги, нічого не вніс, він порожній, як і показаний режисером дубль за його участю. Він – лише спеція в цій страві, не більше.

Лейтенант Кіп Сінх (Невін Ендрюс) – це зразок справжнього чоловіка. За таких виходять заміж, в таких закохуються, таких цінують. Він чудовий у всіх сенсах. Ні відібрати, ні додати. Гра посередня, тому що від нього особливо нічого не вимагалося, кілька дублів з кам’яним обличчям, вся його краса в його харизмі, волоссі, костюмі та виділеній ролі симпатичного сапера.

Джефрі Кліфтон (Колін Ферт) – випещений аристократ, простий, захоплений своєю роботою. І неважливо, що він там робив, працював на держслужби або ж займався як і граф Almasy туризмом, картографією. Його завдання було просте і невигадливе: зобразити багатого, впевненого в собі, законного та рогатого чоловіка. У нього це добре вийшло. Роль епізодична, але дуже яскрава, Colin Firth як завжди – неперевершений.

Ханна (Жульєт Бінош). Залишив цю героїню на десерт. Вона безумовно чудова і недаремно цей фільм одержав цілих 9 оскарів. Без Juliette Binoche цього би не сталося. 

Як і її “англійський пацієнт”, Хана страждає від втрат близьких людей, а черговий “хворий” у її списку як символ цих страждань, концентрат болю та розпачу. Їй боляче, але вона продовжує фонтанувати життям, відкривається для нових емоцій і стосунків, як результат – вбиває в особі пацієнта своє прокляття, цей страх, жалі, своє минуле, все, що тягнуло її вниз у ці воєнні роки. 

Хана – це символ надії. Вона є те, що залишається в кожній людині, коли та готова віддатися долі, лежачи на спині на дні глибокої ями своєї депресії. 

Надія – остання, що може розпалити вогонь життя у будь-якій живій істоті. Жульєт Бінош чудово справляється з покладеним на неї завданням.

Її героїня жива, справжня, таких людей хочеться бачити частіше у своєму житті, такими людьми хочеться захоплюватися, їхньою простотою та внутрішньою силою, людяністю.

Музика

Відходить на другий план, бо те, що відбувається, забирає всю увагу. Але особисто для мене не було жодних безглуздих втручань чи сильних рішень щодо музичного ряду, щоб я міг захопитися. Так, щось там грає на фоні, грає добре, але на цьому все. 

Хоча один із Оскарів був саме за музику. Ок нехай буде так 🙂

Помилки у фільмі “Англійський пацієнт” (обережно, спойлери)

Я вже багато написав спойлерів вище, тож не буду ховати наступний текст від очей. Хоча стрічка і потужна, але не без помилок:

1. Випадок у автомобільній аварії в пустелі. Після піщаної бурі вони відкопують одну з машин. Мокрий пісок над машиною – це нонсенс, він має бути виключно сухим.
2. Той самий епізод (п.1). Люди, що знаходяться в салоні, не змогли б протриматися дуже довго, якби вони були закопані в піску так, як це було зображено у фільмі. Кисню в машині вистачило б буквально на кілька хвилин. Але з ними все гаразд і навіть натяку не було на кисневу нестачу.
3. Епізод із замінованим маєтком. Було сказано одним із саперів, що в будинку знаходиться щонайменше 50 мін, але при цьому жодна із них не вибухнула за час перебування та облаштування території Ханою.
4. Спалах вибуху в ніч святкування перемоги і звук від вибуху відбувається синхронно, хоча швидкість звуку набагато менша за швидкість світла, тобто звук у цьому дублі повинен був досягти маєтку не раніше ніж через 4-5 секунд після спалаху.
5. Аварія літака, винуватцем якої став чоловік Кетрін. Пошкодження та сила падіння, які були зображені на екрані, не сумісні з життям, особливо для місця спереду, де й була дружина Джефрі Кліфтон, яка в результаті зламала лише кілька ребер.
6. Ситуація, в якій опинився Алмаши наприкінці фільму, трохи надумана. Він залишається один у пустелі, в результаті після аварії йому нема кому допомогти (очевидно для збільшення драматичності, без цього не було такої “потужної” кінцівки). До того ж причина, через яку він залишається один – Джефрі Кліфтон обіцяв його забрати з собою. Питання: як саме, якщо в літаку лише 2 місця, а передбачалося троє пасажирів?

Підсумки

Фільм удостоївся безлічі нагород, він справді гарний, незважаючи на мої причіпки та розчарування головними героями. Можливо, будучи в більш романтичному дусі, я б неабияк розплакався, особливо якби подивився його років 20 тому. Тоді я любив такі історії.

Чи заслужено 9 Оскарів? Не можу сказати, бо не дивився всіх кандидатів того року. Але ці нагороди не виглядають безглуздо. Тут є на що подивитись, є, за що вчепитися. Режисер, оператор, підбір акторів та їхня гра – все на найвищому рівні. Справжній майстер-клас.

Чи вирушить цей фільм на мою полицю шедеврів? Швидше за все, ні, надто він сопливий і однобокий. Але при цьому він мені сподобався. Я із задоволенням переглянув його двічі за час написання цієї рецензії. 

Рекомендую для перегляду.

Моя оцінка “The English Patient” 8 з 10

P.S. Одна з перших моїх повноцінних рецензій. Написана на початку 2022 року тоді ще російською мовою. Перекладаючи її, бачу недоліки і зараз я би написав трохи інакше, але вже нехай буде як є.