“Правда в тому, що колись ми всі були маленькими янголятами, а в такому місці як це, ми змушені ставати або бійцями, або жертвами. Тут середини не існує. І твій вибір стати бійцем, чи зможеш їм залишитися, залежить тільки від тебе.”
Про цей фільм не хочеться багато писати, такі фільми просто хочеться радити для перегляду без зайвих слів. Це лаконічний твір, який оповідає про насичене і наповнене сенсом життя головного героя. Ніколай Костер-Вальдау дуже добре вписався в задум сценарію зіграти одночасно позитивного бухгалтера і брутального, впевненого в собі, дикого і нещадного Бабловіда.
Сценарне рішення через послідовну розповідь двох сюжетних ліній комусь тріпає нерви через рваність, але я від таких прийомів отримую максимальне задоволення. Історія в різних часових поясах життя – те, що потрібне для не зовсім оригінального сценарію (так, історія не нова і це факт). Коли бачиш у жанрах “бойовик” чи “трилер”, коли в трейлері тобі миготять тюремні замальовки, ти вже приблизно розумієш, про що буде фільм і саме в такому разі потрібно вміти здивувати глядача чимось особливим, чого не знайдеш в інших схожих стрічках.
І у знімальної команди це вийшло. Музика – доречна та гарна, колір – ідеальний, діалоги – ні дати ні взяти, хай не тарантинівські, але тут більшого і не потрібно. Підбір акторів – задовільно, тому що за всіх віддувається Вальдау, на місці інших можуть бути будь-хто, фільм від цього не змінився б.
А тепер дозволю собі деякі короткі замальовки. Можливі спойлери, тому на свій страх і ризик читайте далі.
Життя може зруйнуватись і піти під укіс будь-коли будь з ким. Залишається знайти в цьому свій сенс і насолоджуватися. Сюди можна додати “ніколи не кажи “ніколи”” і ще інші вислови стосовно радикальних змін. Це кіно про саме такі круті повороти, про еволюцію свідомості і тіла.
В “Постріл у порожнечу” ви знайдете дуже виразні нутрощі американської в’язниці. За словами тих, хто знається на таких місцях – це один з найкращих фільмів, де справжній тюремний дух відверто існує у кожному дублі.
Екранізація темних справ підворіття і середньої ланки кримінальних угруповань. Все виглядає логічно, лаконічно і зрозуміло. Немає жодних протиріч, віриш всьому, про що розповідають, від дрібних деталей до суцільного сюжету.
Сила духу заґартовується у боротьбі виживання. Людина, що хоче жити, буде шукати способи і засоби для виживання, у цьому прагненні її не зупинити. У цій стрічці красномовно і беззаперечно зображується це заґартовування. Яскраво і органічно.
Рішучість дій. Мінімум зволікань, миттєвість прийняття рішень, робота інтуїції, інстинктів. Головний герой показує, якого рівня розуміння свого тіла, життя та сенсів можна досягнути, якщо уважно прислухатись до себе і знати, чого хочеш.
Яка різниця, як, якщо ти живий? Це слова людини, яка воліє вижити будь що. Так, це тваринний інстинкт, поза соціального периметру, відсутність толерантності і жалю. Але це є в кожному з нас. У фільмі “Shot Caller” ми це бачимо беззаперечно.
Яка різниця, звідки гроші, якщо ти продовжуєш дихати?
Зрада.
Турбота.
Любов.
Сім’я.
Всі ці слова не просто існують, але лунають у стрічці. Їх не вимовляють актори, але ти відчуваєш, як кожне з них вітає тебе в тій чи іншій частині історії.
Більше не хочу нічого писати. Якщо ви не подивитеся цей фільм, втратите небагато чи зовсім нічого, це не шедевр кінематографа. Але якщо глянете, то отримаєте насолоду від якісного витвору мистецтва, скуштуєте атмосферу боротьби за життя, за свої цінності та ідеали.
Якщо ви шукаєте гідний бойовик, хочете дізнатися більше про американські в’язниці, ця стрічка чекає на ваші очі та емоції.
Моя оцінка фільму “Постріл у порожнечу” / Shot Caller (2017) 9 з 10.
Рекомендую до перегляду.
