В описі до фільму написано:
“I.R.S. аудитор Гарольд Крік раптом виявляє, що його повсякденне життя в Чикаго є предметом розповіді, яку може почути лише він: розповіді, яка починає впливати на все його існування, від його роботи до любовного життя, до його смерті.”
Подібні слова сильно інтригують. Навіть не будучи письменником, вже цікаво роздивитись цю історію ближче. Виникає бажання хоч краєм ока глянути кіно.
Основна частина рецензії до фільму “Персонаж” 2006
Актори
Головного героя грає Віл Ферел (Харольд Крік). Ферел мені ніколи не подобався і цей фільм не виключення. Його одноманітне обличчя не має нічого спільного з акторською грою. Він просто існує в кадрі.
Чого не скажеш про всіх інших. Emma Thompson у ролі Карен Ейфель, Dustin Hoffman, який грає професора Гільберта, Меггі Джілєнхол в образі Ани Паскаль. Всі вони неперевершені і на фоні бездарного, нудного Ферела просто сяють. Справжня насолода спостерігати за такою якісною грою.
Ема Томпсон та Дастін Хофман – це перлини, що додають вишуканості, і цінності фільму “Персонаж” (2006) / “Stranger Than Fiction” (2006).
Письменницький блок
Тема, з якою стикаються більшість письменників. А ті, що не стикаються, просто чули або знають про це неприємне явище. Тут вона розкривається не надто активно, але все ж існує. Фільм навіть має приховані поради щодо його подолання, тому письменникам (особливо у цьому стані) раджу до перегляду.
Колір у фільмі “Персонаж”
Барви ідеальні. Це суб’єктивна оцінка, бо я не колорист і сприймаю цю характеристику дуже по-аматорськи.
Мені вкрай сподобались кольорові рішення у цьому кіно. Я отримав очний оргазм.
Життя письменника
Описується доволі глибоко. Не можу сказати, наскільки воно правдиве, але тому, що відбувається на екрані, я повірив.
Якщо відносити той чи інший фільм до категорії “кіно про письменника”, то стрічка “Stranger Than Fiction” 2006 має бути однією з перших. Тут письменник є центральним героєм і йому приділяється максимум уваги і часу у творі.
Те, що мені не сподобалось у фільмі “Stranger Than Fiction”, 2006
Музика
Вона тут зайва. Тому її практично не помітно. Її дуже мало. І вона ніяка, незграбна. Музичні вставки просто існують.
Це один з небагатьох фільмів, де відсутність якісної музичної складової не дуже впливає на саму стрічку. Немає музики? Ну і ок. Не надто я і ридаю.
Основна проблема (обережно, спойлери)
Проблема, як саме вбити головного героя в літературному середовищі, занадто перебільшена.
Як письменник-початківець я не бачу в цьому абсолютно жодної проблеми: вбити героя свого твору дуже легко, невимовно легко. Але навколо цього питання кружляє весь сюжет.
Нехай це зроблено майстерно і дивитись дійсно цікаво, але виникає питання професійності цієї письменниці, що не може зробити елементарну дію у своєму творі.
Я б зрозумів письменницький блок, на який тут посилаються, якби мова йшла про складне сюжетне рішення, про пошук шляху, який герой має подолати, щоб дістатись певного стану або середовища, про виконання певного набору дій, що мають спонукати його до однієї влучної фрази… Коли ти [письменник] дійсно сидиш і не можеш нічого вигадати, коли слова не лягають на рядки і кожна думка здається дурною і негідною продовження. Але ж нічого з переліченого немає.
У фільмі “Персонаж” 2006 описана проблема не є гідною уваги. Вона нищівно проста і, на мою думку, занадто спрощує фільм. Кіно від цього не стає гіршим, бо моя суб’єктивна оцінка форсується письменницьким профілем і прискіпливістю. Для пересічного глядача все має бути цікаво і я з розумінням розділяю цей інтерес.
Знання
Існує суперечність змісту і того, що відбувається. Головний герой не може поводитися так, ніби нічого не відбувається і він нічого не знає про свою смерть, хоча він знає кожну деталь своїх останніх днів, годин і навіть секунд.
Це було б доречно і слушно, якби Харольд Крік не вривався у реальність письменниці, а залишався у своєму світі як незалежна літературна одиниця. І це знання все змінює, воно змінює його життя, що суперечить елементарній логіці.
Тобто письменник пише про те, чого немає; у фільмі показують те, що не є насправді. Це суттєвий недолік, який руйнує вишуканість цього твору.
Звичайно симпатія до Гарольда затьмарює ці недоліки, вони просто стають непоміченими серед емоцій. Сентиментальність, створена фантазійним вектором, рятує твір від повного провалу.
Шедевр? Я так не вважаю
Професор, прочитавши твір письменниці, називає його “шедевром” і спонукає головного героя не противитись сюжету і просто прийняти все, як є. Але те, що відбулось, настільки банально, що не хочеться навіть про це багато писати.
“Смерть Харольда” поверхнева і занадто проста для справжнього шедевра історія. Постає питання професійності як професора, так і самої письменниці. Альтернативний фінал не рятує фільм, а робить попередню думку більш виразною.
Про які шедеври взагалі йде мова, якщо вона пише “ось це”?
Графіка
На початку фільму автори трохи погрались графічними рішеннями. Цифри, написи, стрілочки і таке інше задає певний темп і малюнок. Але потім це все раптом зникає, і не пояснюється, чому.
А чому вони взагалі з’явились?
Хто взагалі вигадав це?
Якби вони існували весь фільм – добре, але ж ні – вся ця візуальна гра була просто так, для штучного зацікавлення глядача. Не сподобалось.
Кінцівка
Чесно, я чекав більшого, але вчасно згадав, що це Голівуд. Тому дорога до хепі-енду така очікувана і яскрава. Від цього кінця тхне пустими вуглеводами і беззаперечними життєстверджувальними промовами. І вони лунають, остаточно забиваючи цвяхи в труну.
Так ми ховаємо шедевр. Ненароджений, недозрілий, нерозгорнутий. Віддаючи шану популярному позитивному фіналу.
Висновки
- Фільм не поганий, але трохи розчаровує. Уважний глядач буде задавати питання і не знаходити на них відповіді.
- Підіймаються потужні теми, але не знаходять своєї гідної реалізації і розкриття у поверхневому сценарії.
- Одного перегляду для цього твору буде достатньо з головою.
- Особливо раджу подивитись “Персонаж” (2006) письменникам. Щоб не припускатись тих помилок, які дуже яскраво блимають у цій стрічці. Можливо, хтось-таки впізнає себе і вчасно змінить стратегію.
- Загальний настрій у фільму гарний, позитивний. Життєстверджувальне оповідання про “непросте” життя письменника.
- Сюжет інтригуючий. Спостерігати за розвитком подій дуже цікаво.
- Окремо виділяю акторський склад і їх неперевершену гру.
Кам’яне обличчя Will Ferrell мені ніколи не було цікавим і тут воно незмінне: нудне, одноманітне і прісне.
А щодо Emma Thompson, Dustin Hoffman – за ними спостерігати я готовий у будь-якому фільмі, вони бездоганні і рятують цю картину від повного провалу, забираючи для себе по 1 балу у загальному десятибальному вердиктові.
Раджу для перегляду всім, хто цікавиться літературою, хто потребує позитивних емоцій, якісної акторської гри і привабливих кольорів на екрані.
Моя оцінка фільму “Персонаж” (2006) 7 із 10
